Ухвалюючи таке рішення, колегія суддів взяла до уваги, що відповідачка тривалий час не проживає разом із дитиною, не бере участі у її вихованні та утриманні, має заборгованість зі сплати аліментів, притягувалась до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від їх сплати на іншу дитину, щодо якої також позбавлена батьківських прав, що свідчить про винний характер такої поведінки.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану представницею позивача на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено у задоволенні позову до колишньої дружини про позбавлення її батьківських прав відносно їх малолітнього сина. Просила скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове — про задоволення позову її довірителя в повному обсязі.

Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, зважаючи на такі обставини справи.

Суд апеляційної станції встановив, що сторони перебували у шлюбі, після розірвання якого дитина залишилася проживати з батьком та його сім’єю без матері, місце перебування якої невідоме.

Як вбачається із висновку служби у справах дітей «Про визначення місця проживання малолітніх дітей», відповідно до акту обстеження умов проживання, хлопчик мешкає у будинку зі всіма зручностями, забезпечений одягом, успішно навчається в гімназії.

Служба у справах дітей сільської ради вказала на доцільне визначити місце проживання із батьком.

Іншим рішенням місцевого суду із відповідачки стягнуто аліменти на користь позивача на утримання сина, через несплату яких існує заборгованість.

Згідно з висновком органу опіки та піклування (далі у тексті — ООП) Служби у справах дітей сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки відносно малолітньої дитини, затвердженого рішенням Виконавчого комітету сільської ради, керуючись ч.1 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», ч.ч. 2,3 ст.150, ст.164, 165, 180 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України) та враховуючи інтереси, орган опіки та піклування сільської ради Рівненської області вважав за доцільне позбавлення батьківських прав відповідачки відносно її малолітньої дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України та норм чинного законодавства, сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

У постанові Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що:

«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов’язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти».

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Також Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

Як вже встановлено раніше, органом опіки і піклування вирішувалося питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, за висновком якого визначено місце проживання хлопчика з батьком.

Згідно з висновком ООП щодо позбавлення батьківських прав визнано за доцільне позбавити батьківських прав відповідачку.

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав колегія суддів звернула увагу, що питання доцільності позбавлення батьківських прав розглядалось органом опіки і піклування повторно.

ООП обстежувались умови проживання дитини та встановлено, що мати не займається вихованням, не піклується про фізичний розвиток, не забезпечує, не бачиться та не цікавиться сином.

Колегія суддів, ухвалюючи рішення про скасування оскарженого представницею позивача судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, виходила також і з того, що думка дитини хоч і не є визначальною, але є важливою, а рішення слід ґрунтувати на сукупності досліджених доказів і встановлених обставин, враховуючи найкращі інтереси дитини та пропорційність втручання в право на повагу до сімейного життя.

Матеріалами справи також підтверджується, що з квітня 2024 року, тобто протягом року до звернення до суду з позовом, відповідачка не проживає за місцем проживання дитини.

Крім того, судом встановлено, що вироком суду першої інстанції відповідачку у квітні 2025 року визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, та призначено покарання у виді громадських робіт строком 120 годин. У межах цього кримінального провадження встановлено, що відповідачка злісно ухилялася від сплати аліментів на утримання іншої дитини, щодо якої судовим рішенням у грудні 2025 року вона позбавлена батьківських прав.

Відповідачка подала заяви, якими позовні вимоги визнає у повному обсязі та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно неповнолітнього сина.

Оцінюючи подані заяви як письмові докази, колегія суддів врахувала, що відсутність заперечень відповідачки проти позбавлення її батьківських прав щодо власної дитини у сукупності з іншими встановленими обставинами справи свідчить про її фактичну самоусуненість від виконання батьківських обов’язків та належного піклування про інтереси дитини.

При цьому колегія суддів взяла до уваги, що відповідачка тривалий час не проживає разом із дитиною, не бере участі у її вихованні та утриманні, має заборгованість зі сплати аліментів, а також притягувалась до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від їх сплати щодо іншої дитини, що свідчить про винний характер такої поведінки.

Крім того, відповідачку вже позбавлено батьківських прав щодо іншої дитини, що у сукупності з наведеними обставинами вказує на системність невиконання нею батьківських обов’язків та відсутність будь-яких ознак зміни її ставлення до виховання дітей.

За таких обставин апеляційний суд вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про можливість виправлення поведінки відповідачки шляхом попередження, оскільки встановлені у справі обставини свідчать не про тимчасові труднощі, а про стійке ухилення від виконання батьківських обов’язків.

З урахуванням викладеного, а також висновку органу опіки та піклування, який визнав доцільним позбавлення відповідачки батьківських прав, колегія суддів дійшла висновку, що подальше збереження за відповідачкою батьківських прав не відповідає найкращим інтересам дитини, а тому наявні підстави для їх позбавлення відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року у справі № 570/2468/25 (провадження № 22-ц/4815/546/26).