Навесні 2022 року законодавець доповнив розд. І Особливої частини КК України «Злочини проти основ національної безпеки України», зокрема, новими статтями, якими передбачено відповідальність за колабораційну діяльність (ст. 111-1) та пособництво державі-агресору (ст. 111-2). У зв’язку з цим постають питання про розмежування складів цих кримінальних правопорушень, про те, якими мають бути докази для підтвердження чи спростування наявності складу того чи іншого кримінального правопорушення в діяннях особи.
Про це розповіла суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександра Яновська під час онлайн-заходу.
За її словами, вирішення питання про розмежування колабораційної діяльності та пособництва державі-агресору ускладнено тим, що ці кримінальні правопорушення мають спільний об’єкт – основи національної безпеки України.
Спікерка зазначила, що ст. 111-1 КК України є великою за обсягом, у ній міститься багато не пов’язаних між собою дій, які можна визначити як колабораціоналізм. «Водночас ці дії об’єднані одним важливим моментом. Йдеться про суб’єктивну сторону. Колабораційна діяльність – це умисний злочин. Особа вчиняє діяння, передбачені ст. 111-1 КК України, з прямим умислом», – сказала суддя ККС ВС.
І якщо в ст. 111-2 КК України зазначено, що дії, передбачені цією статтею, є умисними, то в ст. 111-1 КК України про це прямо не вказано. Незважаючи на відсутність такого зазначення, дії, передбачені ст. 111-1 КК України, також є умисними.
«Суб’єктивна сторона – умисел на співпрацю з окупантами – завжди проявляється через об’єктивну сторону кримінального правопорушення. Тобто в будь-якому випадку, коли особа передає матеріальні ресурси, то залишаються певні сліди того, зробила вона це добровільно, з власної ініціативи чи під примусом. Підтвердити це можна різними доказами, зокрема електронними, отриманими з відкритих джерел», – розповіла Олександра Яновська.
Вона акцентувала, що питання про отримання, збереження та оцінку саме електронних доказів сьогодні є вкрай актуальним, адже часто дії, які підпадають під ознаки, наприклад, колабораційної діяльності, часто вчиняються, зокрема, у цифровому просторі: це можуть бути заклики до підтримки рішень або дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, висловлені в мережі «Інтернет» та ін. Тому нині важливим є розроблення алгоритму використання електронних доказів.
Крім того, зауважила доповідачка, діяння, передбачені як ст. 111-1, так і ст. 111-2 КК України, можуть бути здійснені не тільки на окупованих територіях і не лише громадянином України, а й іноземцем, особою без громадянства.
Що стосується критеріїв розмежування колабораційної діяльності та пособництва державі-агресору, суддя ККС ВС зазначила таке. Частиною 4 ст. 111-1 КК України передбачена відповідальність за передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.
«Тут ідеться про передачу тих матеріальних ресурсів, якими особа може користуватися, володіти. А в ст. 111-2 КК України мова йде про передачу ресурсів, які не перебувають у безпосередньому володінні особи. Тобто це активні дії, спрямовані на збір матеріальних ресурсів та їх передачу незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, а також збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора», – наголосила доповідачка.
Отже, нині пропонується розмежовувати колабораційну діяльність у формі передачі матеріальних ресурсів та пособництво державі-агресору (добровільний збір, підготовка та/або передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора) з огляду на те, перебувають матеріальні ресурси у володінні особи чи ні.
Під час обговорення питання щодо кваліфікації дій особи як колабораційної діяльності та пособництва державі-агресору Олександра Яновська звернула увагу на обставини, які виключають кримінальну протиправність діяння. Якщо, наприклад, у певному кримінальному провадженні буде доведено, що особа вчинила ті чи інші дії під впливом фізичного чи психічного примусу, то це є обставиною, що виключає кримінальну протиправність діяння.
«Важливо розуміти, якими будуть докази, що підтверджуватимуть відсутність умислу на вчинення певних дій, наявність фізичного або психічного примусу, крайньої необхідності тощо», – сказала спікерка.
Крім того, під час заходу обговорювалося питання про заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб. Так, згідно зі ст. 96-3 КК України однією з підстав для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи такого кримінального правопорушення, як колабораційна діяльність.
«Не можуть бути застосовані будь-які заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб, якщо не буде доведено, що уповноважена особа цієї юридичної особи вчинила ті чи інші діяння, які підпадають під ознаки колабораціонізму», – зауважила Олександра Яновська.
Онлайн-марафон «Бізнес в умовах воєнного стану. Як убезпечити бізнес від ризиків колабораціонізму», який відбувся 20 липня 2022 року, організувала Асоціація адвокатів України.
