Якщо статут релігійної громади не встановлює фіксованого членства, порядку прийняття до громади та ведення реєстру її членів, рішення про запровадження таких механізмів не можуть змінювати положення статуту без внесення до нього відповідних змін. У такому разі членство в релігійній громаді визначається виключно статутом громади і положеннями законодавства про свободу совісті та релігійні організації.
Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсними рішення парафіяльних загальних зборів релігійної громади, якими було змінено її канонічну підлеглість, а також визнати недійсним статут громади в новій редакції. На обґрунтування позову він зазначив, що рішення прийняли особи, які не належали до членів релігійної громади, тоді як дійсні члени громади не були повідомлені про проведення зборів та не брали в них участі.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову. Не погодившись із такими висновками, позивач звернувся з касаційною скаргою.
Переглядаючи справу, Верховний Суд звернув увагу, що статут релігійної громади, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, не містив положень про фіксоване членство, порядок набуття членства, ведення реєстру членів громади чи існування різних категорій членства. Тому рішення, прийняті окремими зборами щодо запровадження реєстрів членів або встановлення фіксованого членства, не могли змінити положення статуту без внесення відповідних змін до нього в установленому порядку.
КГС ВС зазначив, що позивач, стверджуючи про відсутність у більшості учасників зборів статусу членів релігійної громади, повинен був довести такі обставини належними доказами та обґрунтувати критерії, за якими можна встановити належність особи до громади. Однак таких доказів подано не було.
Суд також наголосив, що Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не встановлює спеціального порядку визначення членства в релігійній громаді, а тому вирішальне значення мають положення її статуту. За відсутності в статуті норм про фіксоване членство немає підстав вважати, що право брати участь у зборах мають виключно особи, включені до певного реєстру.
Крім того, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прийняття рішення щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади саме по собі не позбавило позивача права сповідувати обрану релігію, відкрито виражати свої релігійні переконання чи відвідувати храм.
За результатами касаційного перегляду Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.
Постанова КГС ВС від 19 травня 2026 року у справі № 917/226/25 –http://reyestr.court.gov.ua/Review/136739118.
