Рівненський апеляційний суд залишив таке судове рішення без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим, і відхилив апеляційну скаргу відповідачки про його скасування в частині задоволених вимог позивачки. Чому виникли і як розвивалися суперечки - в матеріаліРівненського апеляційного суду.
Суд встановив, що земельні ділянки сторін у справі межують.
До звернення позивачки до місцевого суду з позовом до відповідачки про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, між сторонами вже існували сервітутні відносини, оскільки відповідачка також користується безкоштовним сервітутом для проходу до своєї земельної ділянки через землю позивачки.
Суд першої інстанції частково задоволив позов, встановивши для позивачки та членів її сім’ї постійний, безоплатний земельний сервітут для проходу до земельної ділянки, що належить їй на праві власності, через земельну ділянку відповідачки.
Не погодившись із такою позицією суду, відповідачка оскаржила його до Рівненського апеляційного суду, наполягаючи на його скасуванні в частині задоволених позовних вимог та ухваленні нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, у решті — рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів відхилила апеляційну скаргу відповідачки за таких підстав.
У матеріалах справи містяться висновки судових експертиз, які підтверджують відсутність можливості позивачки безпосередньо потрапити на власну земельну ділянку.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу неможливості позивачки проходу до своєї земельної ділянки та незгоди відповідачки у добровільному порядку надати сервітут для проходу і проїзду до вказаної ділянки, що й стало підставою для звернення до суду.
Статтею 98 Земельного кодексу України (далі у тексті — ЗК України) визначено, що право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. З метою зменшення негативних наслідків встановлення земельних сервітутів ч. 4 зазначеної статті встановлено важливе положення про те, що земельний сервітут повинен здійснюватися найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки або землекористувача.
Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду згідно ч. 1 ст. 100 ЗК України. Відповідно до ч. 2 ст. 100 цього Кодексу земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ст. 402 Цивільного кодексу України).
У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства під час розгляду цивільних справ» роз’яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без визначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Що стосується цього спору, то за висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи експерт запропонував уточнений варіант встановлення сервітуту як найменш обтяжливий для проходу на земельну ділянку, що належить позивачці, через земельну ділянку відповідачки.
Заперечуючи проти позовних вимог, у тому числі й в апеляційній скарзі, відповідачка, не бажаючи встановлення для рідної сестри сервітуту через свою земельну ділянку, стверджувала, що сервітут може бути встановлений для позивачки через землю сусіда, яка належить йому на праві приватної власності.
З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не погодилася.
Той факт, що позивачка й сусід, до якого вона не заявляла вимог встановлення сервітуту саме через його земельну ділянку, є співвласниками будинку, на думку суду, не має вирішального значення, оскільки сервітут просять встановити не для обслуговування будинку, а для можливості дістатися до зовсім іншої земельної ділянки, призначеної для ведення позивачкою особистого селянського господарства.
Встановлені обставини справи у сукупності та взаємозв’язку з нормами закону, якими врегульовано спірні правовідносини, дали підстави для висновку про неможливість проходу до ділянки позивачки без встановлення сервітуту через ділянку відповідачки, а запропонований експертом варіант сервітуту згідно з висновком додаткової земельно-технічної експертизи як найменш обтяжливий для відповідачки не перешкоджатиме їй як власниці користуватися належним їй майном, а також забезпечить можливість позивачці реалізувати своє право на доступ до власної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Крім того, ухвалюючи таке рішення, суд врахував, що між сторонами вже існують сервітутні відносини, відповідно до яких відповідачка користується безоплатним постійним сервітутом на право проходу та проїзду велосипедом земельною ділянкою позивачки.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 559/2328/22 (провадження № 22-ц/4815/1361/25).
