Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайло Смокович взяв участь в офіційному відкритті проєкту Ради Європи «Посилення соціального захисту в Україні» та першому засіданні Керівного комітету проєкту.
Вітаючи учасників заходу, Михайло Смокович подякував за запровадження такого надважливого проєкту для підтримання українського суспільства та України, на території якої вже дев’ятий рік поспіль триває загарбницька війна, що була розпочата росією.
Доповідач зазначив, що війна суттєво збільшила кількість соціально вразливих категорій населення, це, зокрема, особи з інвалідністю, сироти і напівсироти, пенсіонери, малозабезпечені та багатодітні родини, родини, які втратили годувальника, та ін. Він поінформував, що у 2022 році на розгляд до КАС ВС надійшло майже 5 тис. касаційних клопотань у справах соціальної сфери, що також є більшим показником, якщо порівняти з 2021 роком. Здебільшого такі спори стосуються соціальних виплат, їх перерахунку, донарахування тощо, зокрема й тих питань, які зумовлені законодавчими змінами.
Очільник суду зауважив, що в Україні нерідко результатом законодавчого реформування є зниження соціальних стандартів, втрата правонаступності в механізмі перерахунку соціальних виплат, скасування певного виду пільг, що обурює людину і змушує її шукати правди в адміністративних судах. Тому соціальні спори є вкрай актуальними у контексті правосудної діяльності адміністративних судів України, особливо під час війни.
Соціальний захист особи в мирний час і соціальний захист у період тривалої війни – це дві різні реалії життя за практично однакового правового регулювання соціальних питань у державі. Проте національна адміністративна юстиція при вирішенні соціальних спорів послуговується не тільки законодавчими актами, а й усталеними правовими позиціями міжнародної і національної судової практики.
Зокрема, Михайло Смокович звернув увагу на Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, у якому зазначено, що розміри соціальних виплат «залежать від соціально-економічних можливостей держави», проте такі виплати «мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, гарантоване статтею 48 Конституції України».
Ознайомив суддя із правовою позицією, викладеною в Рішенні КСУ від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002. У цьому Рішенні зазначено, що право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України можуть бути обмежені, у тому числі шляхом зупинення дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану і виключно на певний строк.
Доповідач акцентував і на рішенні ЄСПЛ у справі «Кечко проти України», відповідно до якого відсутність бюджетних асигнувань не є підставою для відмови у виплаті пенсії позивачеві в повному обсязі, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету. Відмова пенсійного органу у проведенні виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном. Тому органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Суддя зауважив, що адміністративні суди, крім законності оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень в аспекті вирішення ними соціальних спорів, повинні перевіряти і пропорційність такого рішення, тобто дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та обов’язком держави забезпечити таке право людини.
Михайло Смокович також зупинився на питанні судового захисту соціальних прав військових, зокрема учасників бойових дій. За його словами, до лютого 2023 року їх загальна кількість становила 500 тис. осіб, тепер такий статус мають понад 902 тис. осіб і їх кількість зростає. Водночас фактично кожен із них має право на те чи інше соціальне забезпечення, визначене й гарантоване державою.
Голова КАС ВС наголосив, що держава має бути вкрай відповідальною у своїх соціальних зобов’язаннях перед цією новою категорією осіб – споживачів соціальних послуг, інакше не оминути величезної кількості судових позовів.
