Пільга зі сплати судового збору, передбачена для учасників бойових дій, поширюється на таких осіб незалежно від того, є вони позивачами чи відповідачами у справі. Покладення обов'язку зі сплати судового збору на учасника бойових дій лише з підстави його процесуального статусу відповідача є неправильним застосуванням п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.
У справі, що переглядалася, товариство, що здійснює управління та обслуговування багатоквартирного будинку, звернулося до суду з позовом до споживача житлово-комунальних послуг про стягнення заборгованості за надані послуги, інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Відповідач, який має статус учасника бойових дій, подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. У скарзі він просив звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на пільги, гарантовані йому законом.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про звільнення його від сплати судового збору та повернув скаргу після того, як заявник не усунув недоліків апеляційної скарги щодо сплати судового збору. Суд мотивував це тим, що справа про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги не стосується захисту прав учасника бойових дій, а сам заявник є відповідачем, а не позивачем, і самостійно за захистом своїх прав до суду не звертався.
ОП КЦС ВС скасувала ухвалу апеляційного суду та направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.
За змістом п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав.
Законодавець, формулюючи в п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» правову норму – правило поведінки для суду, використав розмежування статусу учасників справи, не вказавши в ній слово «позивач», як в інших нормах цього Закону. Саме таким чином визначається прийом законодавчої техніки з метою з’ясування дійсного змісту сформульованої правової норми.
За загальним правилом, якщо правова норма надає якесь право або гарантію особам приватного права, зміст такої норми повинен тлумачитись або буквально, або розширено, проте не може тлумачитися звужено. Правозастосовний орган не може шляхом звуженого тлумачення зменшувати обсяг наданих законодавцем прав або гарантій.
У ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов’язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов’язаних з розглядом таких питань.
ОП КЦС ВС зазначила, що системне тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у поєднанні зі ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» свідчить про те, що законодавець не пов’язує сплату / звільнення від сплати судового збору учасників бойових дій у разі захисту ними питань, пов’язаних з їх соціальним захистом, з тим, мають вони статус позивача чи відповідача у справі.
З урахуванням наведеного ОП КЦС ВС виснувала, що апеляційний суд, визнаючи апеляційну скаргу відповідача неподаною з підстави несплати ним судового збору на рішення суду, яким з нього, як з учасника бойових дій, стягнуто заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки він є відповідачем, а не позивачем у справі, допустив звужене тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», що є неправильним.
Посилання на повний текст постанови ОП КЦС ВС від 22 червня 2026 року у справі № 752/3051/25 (провадження № 61-12120сво25) буде невідкладно додано після його оприлюднення в ЄДРСР.
