22 червня 2026 року Чернівецький апеляційний суд розглянув апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців у кримінальному провадженні за обвинуваченням у державній зраді, вчиненій в умовах воєнного стану (ч. 2 ст. 111 КК України).
Вироком суду першої інстанції жительку Донецької області визнано винуватою у наданні представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України та призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.
Як встановлено вироком суду першої інстанції, упродовж квітня 2023 року – листопада 2024 року обвинувачена, перебуваючи на території Донецької області, умисно здійснювала пошук і збір інформації про місця дислокації особового складу та військової техніки Збройних Сил України, інших військових формувань та передавала ці відомості громадянці рф, яка працювала у військовому шпиталі Міністерства оборони рф та, за матеріалами кримінального провадження, мала сталі зв'язки з представниками військової розвідки рф. Передача інформації здійснювалася через месенджер та спеціалізований чат-бот, який перебував під контролем російських спецслужб.
За висновками суду, обвинувачена добровільно погодилася надавати інформацію про розташування та переміщення особового складу й військової техніки Збройних Сил України з метою сприяння збройним силам рф у завданні вогневого ураження підрозділам ЗСУ. Її дії були умисними, вчинялися з ідеологічних мотивів та були спрямовані на шкоду суверенітету, територіальній цілісності, обороноздатності та державній безпеці України.
Окрім цього, матеріали кримінального провадження свідчили про сформовану проросійську позицію обвинуваченої. Суд врахував її листування з представницею рф, у якому містилися привітання зі святом дня росії, схвальна реакція на результати президентських виборів у рф.
Колегія суддів звернула увагу, що передача інформації не була поодиноким епізодом, а мала системний характер. Упродовж тривалого часу обвинувачена підтримувала зв'язок із представницею рф та неодноразово передавала відомості про місця дислокації підрозділів ЗСУ.
Апеляційний суд також врахував, що обвинувачена діяла добровільно, усвідомлювала характер своїх дій та можливі наслідки використання переданої інформації представниками держави-агресора. Про це, зокрема, свідчили зміст листування, прихований спосіб збору інформації, передача фото- та відеоматеріалів із місць дислокації українських військових, а також використання заходів конспірації після передачі інформації шляхом видалення повідомлень і відеозаписів за рекомендацією особи, з якою вона підтримувала контакт.
Однією з обставин, яка, на переконання суду, підтверджувала усвідомлення обвинуваченою можливих наслідків своїх дій, став зміст її листування після передачі інформації про місця дислокації українських військових. Крім того, під час апеляційного розгляду колегія суддів безпосередньо дослідила результати зняття інформації з електронних інформаційних систем, якими було зафіксовано розмови обвинуваченої щодо необхідності видалення історії дзвінків, очищення телефону та приховування контактів, що підтверджувало усвідомлення протиправності своїх дій.
Під час судового розгляду обвинувачена спочатку повністю визнала вину та підтвердила викладені в обвинувальному акті обставини, однак у подальшому змінила свою позицію, заперечила причетність до інкримінованого кримінального правопорушення та поставила під сумнів допустимість окремих доказів.
Не погоджуючись із вироком, обвинувачена та її захисник подали апеляційні скарги, в яких ставили під сумнів допустимість окремих доказів, результати негласних слідчих (розшукових) дій, доведеність вини, а також стверджували, що попередні показання були надані під психологічним тиском.
Колегія суддів не знайшла підтвердження доводам обвинуваченої про застосування до неї психологічного тиску, зазначивши, що відповідні твердження були перевірені компетентними органами, однак об'єктивних даних про порушення її права на захист матеріали кримінального провадження не містять.
Перевіряючи доводи сторони захисту, апеляційний суд дійшов висновку, що вони не знайшли свого підтвердження та спростовуються сукупністю належних, допустимих, достовірних і взаємопов'язаних доказів. Колегія суддів також врахувала правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки доказами можуть бути, зокрема, матеріали фото- і відеозйомки, дані мобільних телефонів, листування у приватних месенджерах, Telegram-каналах та інших електронних носіях інформації.
Апеляційний суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення, характеру вчинених дій та вимогам кримінального закону.
За результатами апеляційного розгляду Чернівецький апеляційний суд залишив вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців без змін, а апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника – без задоволення.
Ухвала Чернівецького апеляційного суду набрала законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
Справа № 243/5212/25
