Тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом у кримінальному провадженні та застосовується лише як виняток. Його мета – не покарання особи до ухвалення вироку, а забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Кримінальний процесуальний закон визначає, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри, а також ризиків, які можуть свідчити про можливість переховування від органів досудового розслідування чи суду, знищення або спотворення доказів, незаконного впливу на потерпілих, свідків чи інших учасників провадження, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином або вчинення нового кримінального правопорушення.

Відповідно до статті 183 КПК України, тримання під вартою може бути застосоване лише тоді, коли прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти встановленим ризикам.

Суд, вирішуючи питання про застосування такого запобіжного заходу, має перевірити ключові обставини: наявність обґрунтованої підозри, існування хоча б одного передбаченого законом ризику та недостатність більш м’яких заходів для їх запобігання. Якщо прокурор не доведе всі ці обставини, суд зобов’язаний відмовити у застосуванні запобіжного заходу або може обрати більш м’який захід.

Особливого значення набуває належне мотивування судового рішення. Ризики не можуть зазначатися формально або шаблонно – вони мають підтверджуватися конкретними фактичними даними. Практика Європейського суду з прав людини також виходить із того, що тримання під вартою потребує «відповідних» і «достатніх» підстав, а суди повинні розглядати можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.

У період воєнного стану питання тримання під вартою часто виникає у провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки, воєнних та інших тяжких злочинів. Водночас навіть у таких категоріях справ суд має оцінювати індивідуальні обставини: поведінку особи, її соціальні зв’язки, стан здоров’я, наявність постійного місця проживання, ризик переховування, можливість впливу на свідків чи перешкоджання провадженню.

Особливості застосування тримання під вартою у провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України зумовлені підвищеною суспільною небезпекою таких діянь та їх спрямованістю проти суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності й безпеки держави. У таких справах суди особливо ретельно оцінюють ризики переховування особи від правосуддя, її можливі зв’язки з представниками держави-агресора, перебування на тимчасово окупованій території, можливість впливу на свідків або продовження протиправної діяльності. Водночас навіть у цій категорії кримінальних проваджень тримання під вартою не має застосовуватися формально: суд повинен перевірити наявність обґрунтованої підозри, конкретних ризиків та неможливість їх запобігання шляхом застосування більш м’якого запобіжного заходу.

Отже, тримання під вартою не може бути автоматичним наслідком повідомлення про підозру чи тяжкості обвинувачення. Це винятковий запобіжний захід, застосування якого потребує належного доказового обґрунтування, індивідуальної оцінки обставин справи та дотримання балансу між інтересами правосуддя і правом людини на свободу.