Таке право передбачене положенням статті 387 Цивільного кодексу України.
Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану позивачем на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено у задоволенні позову до відповідачів про витребування майна із чужого незаконного володіння. Мова йде про мотоцикл 2017 року випуску, який одним із відповідачів було незаконно відчужено третій стороні. Апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове — про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційних вимог з наступних підстав.
Суду відомо, що позивач на підставі Довіреності надав належний йому на праві власності транспортний засіб у керування, користування із правом його продажу іншій особі.
Довірена особа, діючи в інтересах довірителя на підставі Довіреності, та Товариство з обмеженою відповідальністю уклали Договір комісії, за яким ТзОВ за комісійну плату уклало Договір купівлі-продажу транспортного засобу з третьою стороною, фактично відчуживши мотоцикл, який належить на праві власності позивачеві.
Місцевий суд визнав Договір комісії недійсним та у рішенні вказав, що довірена особа неправомірно здійснила передоручення наданих йому повноважень за Довіреністю на розпорядження транспортним засобом, у той час як Довіреність видана без права передоручення.
Це й стало підставою звернення власника майна з позовом до останнього набувача про витребування майна із незаконного володіння та повернення.
Рівненський апеляційний суд скасував оскаржуване позивачем рішення суду попередньої інстанції, оскільки не зміг погодитися з твердженням про те, що позивач не є володільцем спірного майна і вибуло воно з його володіння з власної волі, а позов про витребування майна з чужого незаконного володіння може бути пред’явлено виключно до фактичного володільця майна. Більше того, місцевий суд своє рішення ґрунтував на поясненнях відповідачки, яка зазначила, що мотоциклом вона вже не володіє, однак для підтвердження цього будь-яких доказів не надала.
Такі твердження також не відповідають наявному у матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру МВС України транспортних засобів, оскільки підтверджують, що власницею транспортного засобу є саме відповідачка у справі.
Чинним національним законодавством у Цивільний кодекс України вписано норму про право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 цього Кодексу).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18) вказала: «Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 ЦК України» (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року № 6-240цс15).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю (абзац перший ч. 1 ст. 216 ЦК України). У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію: кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий ч. 1 ст. 2016 ЦК України).
У спорі, який переглянув Рівненський апеляційний суд, позивач як власник майна, правомірно звернувся з позовом про захист свого права власності на транспортний засіб до відповідачки, яка є останнім його набувачем. Такі вимоги відповідають положенням ст. 387 ЦК України, за якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Апеляційний суд достовірно встановив, що відповідачка набула право власності на спірний мотоцикл за правочином, який рішенням місцевого суду, як зазначалося вище, визнано недійсним.
Рівненський апеляційний суд зауважує, що Договір купівлі-продажу транспортного засобу підлягає державній реєстрації, тому встановлення факту укладання такого Договору не може бути доведено в судовому порядку за показаннями свідків. Зважаючи на це, висновок суду першої інстанції про те, що між позивачем та довіреною особою було укладено усний Договір купівлі-продажу мотоцикла не відповідає закону, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову та витребування з незаконного володіння відповідачки на користь позивача транспортного засобу.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у справі № 569/1035/23 (провадження № 22-ц/4815/495/24).
