У сучасній правовій практиці зростає значення альтернативних способів вирішення спорів, у тому числі у сфері господарських правовідносин, де важливими є швидкість, гнучкість та збереження ділових зв’язків між сторонами. До таких інструментів належать медіація, третейський розгляд та інші форми врегулювання спорів.
Ці механізми дають змогу вирішити конфлікти конструктивно та на умовах, прийнятних для обох сторін. Законодавство України передбачає чіткі правові основи для їх застосування як у внутрішніх, так і в міжнародних спорах.
Відповідно до Закону України від 24.02.1994 № 4002-ХІІ «Про міжнародний комерційний арбітраж» розгляд спорів з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, спорів підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України, а також спорів між адміністратором за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями, якщо принаймні одна зі сторін спору є підприємством з іноземними інвестиціями, здійснюється Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Також відповідно до Закону України від 11.05.2004 № 1701-ІV «Про третейські суди» в Україні діють третейські суди, які є недержавними незалежними органами, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Третейські суди в порядку, передбаченому вказаним Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб; справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств.
Крім того, із прийняттям Верховною Радою України Закону України від 16.11.2021 № 1875-ІХ «Про медіацію» на законодавчому рівні закріплено інститут медіації та передбачено, що медіація може застосовуватися у будь-яких конфліктах (спорах), які виникають, зокрема, у господарських правовідносинах.
Відповідно до статті 1 вказаного закону медіація – це позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів. Медіатором є спеціально підготовлена нейтральна, незалежна, неупереджена фізична особа, яка проводить медіацію.
Медіація може бути проведена до звернення до суду, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або під час досудового розслідування, судового, третейського, арбітражного провадження, або під час виконання рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу.
Медіація проводиться за взаємною згодою сторін медіації з урахуванням принципів добровільності, конфіденційності, нейтральності, незалежності та неупередженості медіатора, самовизначення та рівності прав сторін медіації. Згідно з частиною сьомою статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу.
Також повідомляємо, що главою 4 розділу ІІІ ГПК України передбачено врегулювання спору за участю судді.
Так, відповідно до статті 186 ГПК України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.
Проведення врегулювання спору за участю судді не допускається у спорах (справах): про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; у процедурі превентивної реструктуризації; у випадку вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Згідно зі статтею 187 ГПК України про проведення процедури врегулювання спору за участю судді суд постановляє ухвалу, якою одночасно зупиняє провадження у справі.
У випадку недосягнення сторонами мирного врегулювання спору за наслідками проведення врегулювання спору повторне проведення врегулювання спору за участю судді не допускається.
Інформація станом на 28.05.2025
