Правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дітей із батьком на час розгляду справи немає: діти зареєстровані й фактично проживають з ним і його право відповідачка не оспорює. Такого висновку дійшов Новоушицький районний суд Хмельницької області у справі за позовом жителя Хмельниччини до колишньої дружини.
Чоловік просив суд визначити місце проживання двох синів з ним. За його словами, після розлучення жінка привезла дітей до його батьків й залишила там, поки він був за кордоном. Зараз вони живуть з ним, у батьківській хаті, й забезпечені усім необхідним. Мати ж з дітьми спілкується дуже рідко.
Орган опіки та піклування Новоушицької селищної ради вважає, що визначення місця проживання малолітніх дітей разом із батьком є доцільним та таким, що відповідає інтересам дітей. Його сини також запевнили комісію з питань захисту прав дитини, а згодом і суд, що вони хочуть жити з батьком.
У судовому засіданні чоловік пояснив, що колишня дружина неодноразово повідомляла про намір забрати дітей – і це стало підставою для звернення до суду.
Проте такі доводи позивача, на переконання суду, беззаперечно спростовують досліджені докази. Серед іншого суд вказав на те, що позивачка сама залишила дітей й змінила своє місце проживання, з того часу не зверталася ні до органу опіки та піклування, ні до суду із заявою про визначення місця проживання дітей разом з нею. Комісії з питань захисту прав дитини та суду направила заяву про те, що вона не заперечує проти проживання дітей з батьком.
«Суд вважає, що у даній справі сторони, як це і передбачено положеннями ст. 160 СК України, визначили місце проживання дітей з батьком за взаємною згодою, що не потребує втручання з боку органу опіки та піклування, а також будь-якого судового захисту прав позивача», – йдеться у рішенні суду.
Суддя зауважила, що спір у цій справі ініціював батько дітей, з яким вони й так фактично проживають, і від якого мати дітей не вимагає змінити їхнє місце проживання. Суд же вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують.
«За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави», – зазначив суд.
Окрім того, сторона позивача не навела будь-яких доводів, що рішення суду про задоволення позову якимось чином впливатиме на права та інтереси дітей й відповідатиме їхнім інтересам – а це основна, пріоритетна обставина, що підлягає доказуванню у цьому спорі.
Відтак у позові батька про визначення місця проживання дітей з ним суд відмовив.
Рішення не набрало законної сили та може бути оскаржене до апеляційного суду.
