16 березня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду переглянув у касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій у справі № 640/9677/20 та погодився з їхніми висновками, відповідно до яких визнано протиправним та нечинним абз. 4 підпункту 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”».
Таким чином, суди задовольнили позов особи з інвалідністю І групи, котра має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, і яка у своєму позові зазначила, що установлений Урядом розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж це передбачено законом, порушує її права.
У судових рішеннях вказано, що на час прийняття оскаржуваної постанови КМУ діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені нормами законодавства, проте на момент звернення позивача до суду існували правові підстави для визнання окремих норм цієї постанови протиправними та нечинними, а саме – прийняття Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, яким визнано неконституційним окреме положення п. 26 розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, що стосується надання КМУ повноважень визначати розмір щорічної допомоги до 5 травня, встановленої статтями 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». (Постанова КАС ВС від 16 березня 2021 року у справі № 640/9677/20)
18 березня КАС ВС розглянув справу № 804/2805/17, у якій Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради просив скасувати постанову ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу через звільнення працівника з порушенням ст. 42 КЗпП України, оскільки не надано оцінку рівню кваліфікації та продуктивності праці останнього.
Колегія суддів КАС ВС погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувана постанова Держпраці є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Суди вказали, що ст. 42 КЗпП України передбачає переважне право працівників при вивільненні саме на залишення на роботі, а не на посаді, яку виведено зі штатного розкладу або зайняття іншої – нової посади. Під час розгляду справи встановлено, що позивач виконав обов’язок, запропонувавши працівникові посаду, яка відповідає його освіті та професійним навичкам. Оскільки працівник відмовився від запропонованої посади, то його правомірно звільнено у зв’язку зі зміною істотних умов праці. (Постанова КАС ВС від 18 березня 2021 року у справі № 804/2805/17)
Касаційний цивільний суд у складі ВС 17 березня розглянув справу про визнання незаконною постанови нотаріуса, якою позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на ½ частку в спільному майні подружжя після смерті її чоловіка.
Нотаріус мотивував постанову тим, що не закінчився шестимісячний строк для прийняття спадщини.
Місцевий суд визнав оспорювану постанову незаконною та зобов’язав нотаріуса видати відповідне свідоцтво.
Однак апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що порядок видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті одного з них передбачає обов’язкове повідомлення про це спадкоємців після спливу шестимісячного строку, а позивачка звернулася до нотаріуса раніше цього строку.
КЦС ВС скасував частково постанову апеляційного суду і залишив у силі рішення суду першої інстанції, роз’яснивши, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається на підставі заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців. І законодавець не пов’язує видачу такого свідоцтва зі спливом строку на прийняття спадщини. Тобто видача такого свідоцтва не може ставитися в залежність від отримання свідоцтва про право на спадщину. При задоволенні позову про оспорення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов’язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» і належать до його компетенції. (Постанова Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18, провадження № 61-15155св20)
