Власник пошкодженого в ДТП автомобіля уклав із позивачем договір відступлення права вимоги, за яким він втрачає право вимагати від страховика та винуватця пригоди або від будь-якої іншої особи, що відповідно до закону несе відповідальність перед ним, відшкодування спричинених у ДТП матеріальних збитків. Натомість позивач зобов’язався відремонтувати транспортний засіб, отримавши відповідне доручення.
Позивач відремонтував автомобіль, проте апеляційний суд скасував постанову місцевого суду, якою винним у ДТП було визнано водія трамвая, і закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Тож позивач просив суд зобов’язати відповідача відшкодувати йому вартість ремонту автомобіля.
Районний суд задовольнив позов, однак апеляційний суд це рішення скасував та відмовив у задоволенні позову, вказавши, що на момент укладення договору відступлення права вимоги будь-яких зобов’язань водія трамвая перед відповідачем ще не існувало, на час укладення договору не було визначено винну в ДТП особу. Отже, якщо майбутні відступлені вимоги не конкретизовані й не індивідуалізовані, то цей договір є неукладеним та не тягне за собою правових наслідків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, навівши таке правове обґрунтування.
Апеляційний суд виходив виключно з того, що з урахуванням положень статей 512, 514 ЦК України договір відступлення права вимоги може здійснюватися тільки щодо дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
Однак він не врахував такого.
Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).
За своєю суттю укладений між позивачем і відповідачем договір є змішаним, оскільки в ньому містяться елементи різних договорів.
У частині регулювання відносин між сторонами він є договором про надання послуг, тобто проведення ремонту пошкодженого транспортного засобу відповідача на певних умовах. Так, сторони погодили, що якщо суд визнає винним у ДТП відповідача та/або іншого учасника пригоди буде визнано невинним у вчинені адміністративного (кримінального) правопорушення за фактом ДТП, то відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачеві всі фактично понесені ним витрати у зв’язку з виконанням цього договору.
Отже, відповідач зобов’язався відшкодувати понесені позивачем витрати у зв’язку з виконанням цього договору.
У частині регулювання відносин між сторонами вказаний договір також є договором доручення, оскільки на виконання п. 6 договору для реалізації права відступлення вимоги відповідачем на ім’я позивача видана нотаріально посвідчена довіреність.
Окрім того, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Позивач виконав свої зобов’язання перед відповідачем, а саме: отримав нотаріально посвідчену довіреність, організував огляд пошкодженого автомобіля, відремонтував його й оформив документи для подання їх до МТСБУ.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, – обов’язковість договору. Тобто з моменту укладення договору та виникнення зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права), які вони мають виконувати.
Постанова Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 199/1917/19 (провадження № 61-16444св20).
