Триває важка війна, розв’язана росією проти України. Національна правова система працює на межі своїх можливостей. Утім, ми знову порушуємо питання про забезпечення дотримання прав людини під час застосування запобіжних заходів, насамперед тримання особи під вартою, адже право на свободу (після права на життя) – фундаментальне право людини. І якщо вже це право обмежується, необхідно обов’язково враховувати принцип презумпції невинуватості, що передбачено і Конституцією України, і національним законодавством загалом, і практикою Європейського суду з прав людини.
На цьому акцентував Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко в межах круглого столу «Застосування запобіжних заходів та розвантаження СІЗО в умовах війни: стандарти захисту прав людини та національна практика», присвяченого проблемам переповнення слідчих ізоляторів і шляхам забезпечення прав людини під час ув’язнення, у тому числі через подолання практики надмірного обрання такого суворого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Голова Верховного Суду висловив вдячність проєкту Ради Європи «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції – Фаза ІІ» і Харківській правозахисній групі за організацію круглого столу.
Як зауважив Станіслав Кравченко, констатація ЄСПЛ порушень Україною ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод насамперед у контексті необґрунтованості обрання тримання під вартою та його продовження лишається системною проблемою. Тож Верховний Суд і Рада Європи спільно проводять дослідження щодо практики застосування національними судами запобіжних заходів. Практичні рекомендації, підготовлені за результатами цього дослідження, покликані сформувати чітке бачення, як на національному рівні подолати цю системну проблему, пов’язану з недотриманням права на свободу та особисту недоторканність через неправомірне позбавлення свободи.
Після ухвалення нового КПК України у 2012 році простежувалася тенденція до значного зменшення випадків обрання тримання під вартою як запобіжного заходу. Наприклад, сказав Станіслав Кравченко, у 2013 році тримання під вартою становило лише близько третини всіх клопотань про застосування запобіжних заходів. Однак згодом відсоток задоволення клопотань про тримання під вартою знову почав зростати, а частка застосування більш м’яких запобіжних заходів істотно скоротилася.
Голова ВС нагадав і про нещодавні рішення Конституційного Суду України, у яких наголошено на необхідності дотримання конституційних гарантій права на свободу та особисту недоторканність, зокрема забезпечення належного судового контролю під час застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Так, КСУ визнав неконституційними норми кримінального процесуального законодавства, які допускали продовження тримання під вартою в разі неможливості проведення підготовчого судового засідання (ч. 5 ст. 615 КПК України) і під час воєнного стану передбачали для певної категорії військовослужбовців застосування лише тримання під вартою (ч. 8 ст. 176 КПК України).
Голова ВС зазначив, що для подолання проблеми надмірного обрання тримання під вартою одним із ключових кроків є формування в суспільстві, особливо в умовах війни, розуміння різниці між покаранням і запобіжним заходом.
У круглому столі взяли участь також судді ВС у Касаційному кримінальному суді Юрій Луганський і Наталія Марчук.
