Позивачка довела, що протягом тривалого часу проживала з військовослужбовцем у фактичних шлюбних відносинах. І попри те, що їхня спільна дитина народилася за кордоном під час війни, у зв’язку з чим у свідоцтві про народження був відсутній запис про батька, суд визнав батьківство військовослужбовця.
Пара познайомилася за кордоном у 2019 році, там вони невдовзі почали проживати разом, вели спільний побут, мали спільний бюджет, святкували сімейні події, мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю.
У грудні 2021 року під час їхнього приїзду у відпустку чоловіка призвали на строкову службу, а у 2023 році він підписав контракт. Незважаючи на проходження військової служби, вони постійно перебували на зв`язку за допомогою різних месенджерів, за першої можливості він приїжджав додому для спільного проведення часу. Коли пара дізналася про майбутню появу первістка – зробив офіційну пропозицію одружитися, але через небезпеку в Україні вони ухвалили рішення про виїзд жінки за кордон.
Шлюб укласти не встигли. Бути присутнім під час реєстрації народження дитини в іншій країні чоловік не зміг, а оскільки шлюбу між ними не було, запису про нього в свідоцтві про народження немає. Наприкінці 2024 року родичам надійшло сповіщення, що військовослужбовець пропав безвісти, а вже на початку січня 2025 року підтвердилася його загибель.
Оскільки позивачка не мала можливості реалізувати права, які закон гарантує родинам захисників, вона звернулася до Вижницького районного суду Чернівецької області з вимогами встановити факт проживання однією сім'єю, встановити факт батьківства, поновити актовий запис про народження дитини та внести до нього відомості про батька.
Суд першої інстанції позов задовольнив, визнав доведеним факт тривалого проживання позивачки із загиблим однією сім`єю без шлюбу, а судова молекулярно-генетична експертиза фактично виключила будь-які сумніви щодо його батьківства.
Мати загиблого військовослужбовця оскаржила рішення в частині встановлення факту проживання однією сім'єю і просила відмовити у цій вимозі. В іншій частині, зокрема щодо батьківства, рішення не оскаржувалося. Свою скаргу вона мотивувала відсутністю, на її думку, належних доказів спільного проживання, спільного господарства, бюджету та побуту, взаємних прав та обов'язків як у подружжя.
Колегія суддів Чернівецького апеляційного суду розглянула скаргу й залишила її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, а проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі ст. 36 СК України такою підставою є саме шлюб. Водночас відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, а створюється вона не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення чи усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Отже, відсутність реєстрації шлюбу не виключає самого існування сім'ї, а питання про наявність сімейних відносин вирішується судом за сукупністю їхніх ознак.
Своє рішення суд обґрунтував і висновками Верховного Суду та Конституційного Суду України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу суд має встановити спільне проживання, спільний побут, взаємні права та обов'язки.
У рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 наголошено, що обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства та інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин. Закон не визначає, які саме докази беззаперечно підтверджують такий факт, тому питання їх належності й допустимості вирішує суд, оцінюючи докази в їх сукупності.
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Під час розгляду справи суд першої інстанції врахував обставини, що характеризували життєву ситуацію військовослужбовця. Так, після розірвання шлюбу батьків, будучи маленьким, він проживав із батьком (нині померлим), а з 2013 року – і з його другою дружиною. Саме її він зазначив в анкеті із соціально-демографічними даними військовослужбовця як свою матір, і саме її сповістили про його безвісне зникнення та загибель. З рідною матір'ю, яка подала апеляційну скаргу, він не спілкувався з дитинства.
Суд заслухав показання мачухи. За її словами, військовослужбовця в дитинстві виховувала бабуся. Вона засвідчила, що пара жила як одна сім'я, а чоловік планував одруження, однак вони не встигли укласти шлюб. Своєю чергою, бабуся позивачки підтвердила факт заручин та серйозність намірів військовослужбовця. Ці показання узгоджувалися зі спільними фотографіями та відеозаписами, листуванням у месенджерах і квитанціями про грошові перекази.
На переконання колегії суддів Чернівецького апеляційного суду, позивачка надала достатні докази наявності взаємних прав та обов'язків, сталості відносин, взаємних почуттів любові, довіри й піклування, що притаманні саме сім'ї.
Апелянтка натомість не спростувала цих обставин. Її доводи зводилися до переоцінки доказів, а це не належить до підстав, з якими процесуальний закон пов'язує зміну чи скасування оскаржуваного рішення.
