Договір довічного утримання (догляду) дає можливість передати майно у власність іншій особі в обмін на обов’язок довічно забезпечувати утримання та (або) догляд. Правове регулювання такого договору визначене главою 57 Цивільного кодексу України – статтями 744–758.
У чому суть договору
Відповідно до статті 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона – відчужувач – передає другій стороні – набувачеві – у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно чи рухоме майно, яке має значну цінність.
Натомість набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Хто може укласти договір
Відчужувачем може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я.
Набувачем може бути:
– повнолітня дієздатна фізична особа;
– юридична особа.
Набувачів може бути декілька. Крім того, договір може бути укладений на користь третьої особи, це передбачено статтею 746 ЦК України.
Як укладається договір
Згідно зі статтею 745 ЦК України, договір довічного утримання укладається у письмовій формі та обов’язково посвідчується нотаріально.
Якщо за договором довічного утримання передається нерухоме майно, право власності у набувача виникає з дня державної реєстрації цього права. Це випливає зі статей 748 та 334 Цивільного кодексу України. Отже, на відміну від спадкування, право власності переходить до набувача ще за життя відчужувача, а не після його смерті.
Водночас до смерті відчужувача набувач обмежений у розпорядженні таким майном – він не має права його продавати, дарувати, міняти, передавати у заставу чи відчужувати в інший спосіб.
Що повинен робити набувач
У договорі доцільно максимально конкретно визначити, яке саме утримання та догляд має отримувати відчужувач – наприклад, забезпечення харчуванням, ліками, побутовою допомогою, житлом, доглядом або грошовими виплатами.
Відповідно до статті 749 ЦК України, договором можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення та догляду. Крім того, набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це прямо не передбачено договором.
Чи може набувач продати отримане майно
Хоча набувач стає власником майна, його право розпорядження ним обмежене.
Відповідно до статті 754 ЦК України, до смерті відчужувача набувач не має права продавати, дарувати, міняти передане майно, передавати його іншій особі чи укладати щодо нього договір застави. На таке майно протягом життя відчужувача також не може бути звернено стягнення.
Коли договір можна розірвати
Відповідно до статті 755 ЦК України, договір може бути розірваний за рішенням суду:
– на вимогу відчужувача або особи, на користь якої укладено договір, якщо набувач не виконує або неналежно виконує свої обов’язки – незалежно від його вини;
– на вимогу набувача.
Договір припиняється зі смертю відчужувача.
Якщо договір розірвано через невиконання чи неналежне виконання набувачем своїх обов’язків, відчужувач набуває право власності на передане майно та може вимагати його повернення. Витрати набувача на утримання і догляд у такому випадку не відшкодовуються.
Варто пам’ятати
Договір довічного утримання – це не спадкування. Право власності на майно переходить до набувача ще за життя відчужувача, але набувач повинен виконувати передбачені договором обов’язки протягом усього життя відчужувача.
Тому перед укладенням договору особливо важливо чітко визначити види, обсяг, періодичність та порядок надання утримання і догляду – це допоможе уникнути спорів щодо належного виконання договору в майбутньому.
