У 2022 році за позовом Міністерства юстиції України про заборону діяльності Комуністичної партії України Восьмий апеляційний адміністративний суд не лише заборонив діяльність організації, а й зобов’язав її передати все майно та кошти як центрального органу, так і обласних, міських та районних осередків у власність держави. Проте ще під час судового розгляду комуністична партія, намагаючись не допустити передачі активів державі, почала дарувати їх фізичним особам, пов’язаним з організацією. Аналогічні дії відбувалися і на Сумщині: зокрема, в обласному центрі було подаровано приміщення місцевого осередку, розташоване в центральній частині міста. Неправомірні дії Мін’юст виявив під час виконання судового рішення адміністративного суду.
У вересні 2023 року відомство звернулося до Зарічного районного суду м. Суми з позовом про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації речових прав. Свої вимоги міністерство обґрунтовувало тим, що між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин, спрямований не на реальне настання наслідків договору дарування, а на уникнення передачі майна у власність держави.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми позов Міністерства юстиції України було задоволено. Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, відповідачка, яка набула право власності на підставі спірного правочину, звернулася з апеляційною скаргою. Посилаючись на необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для її вирішення, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, вона просила рішення скасувати та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позову.
Апелянтка зазначала, що висновки суду про умисел і недобросовісність сторін ґрунтуються на припущеннях. При цьому майно, за її твердженням, перебуває у володінні та користуванні обдарованої особи понад одинадцять років, а договір дарування досяг передбаченого ним правового результату, що, на думку відповідачки, виключає кваліфікацію договору як фіктивного. Вона також звертала увагу, що на час укладення спірного договору законодавство України не передбачало ані заборони політичній партії відчужувати належне їй нерухоме майно, у тому числі шляхом дарування, ані механізму примусового переходу такого майна у власність держави.
Крім того, відповідачка наполягала, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення одночасно послався на три різні правові конструкції, а саме фіктивність правочину, недобросовісність і зловживання правом із кваліфікацією договору як фраудаторного, а також порушення публічного порядку з ознаками нікчемності.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду частково погодилася з доводами відповідачки, зокрема щодо необхідності скасування рішення в частині визнання договору дарування недійсним та одночасного застосування судом першої інстанції трьох різних правових конструкцій, які за своєю суттю не можуть бути застосовані одночасно.
Апеляційний суд зазначив, що договір дарування є нікчемним на підставі частин першої та другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок, а тому не потребує додаткового визнання недійсним у судовому порядку. У зв’язку з цим вимога про визнання нікчемного договору недійсним не підлягає задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не є належним та ефективним.
Водночас відповідно до частини першої статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є, зокрема, повернення сторонами всього одержаного на його виконання. Тому належним способом захисту у цій справі є застосування наслідків недійсності нікчемного договору — повернення спірного нерухомого майна відпо відачкою Сумській обласній організації Комуністичної партії України з подальшою передачею цього майна партією у власність держави.
Саме тому колегія суддів підтримала рішення суду першої інстанції щодо необхідності скасування державної реєстрації права власності відповідачки на спірне нерухоме майно.
