Заперечення позичальника про те, що грошові кошти насправді не були ним одержані від позикодавця, здійснюється у формі обґрунтованого заперечення, і тягар доведення цієї обставини покладений саме на позичальника. Висновок експерта про те, що підпис на розписці виконаний «ймовірно не позичальником», не є достатнім доказом неотримання коштів, оскільки він не має заздалегідь встановленої сили, не змінює балансу доказів у справі та не спростовує факт передачі грошей.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.
У справі йдеться про те, що позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача позиковий борг у розмірі 25 тис. дол. США на підставі власноруч написаної відповідачем розписки. Відповідач заперечував факт укладення договору та отримання грошей, стверджуючи, що розписку він не підписував. За результатами двох судових почеркознавчих експертиз було встановлено, що підпис в оригіналі розписки виконаний, ймовірно, не відповідачем, а іншою особою.
Суд першої інстанції відмовив у позові, вважаючи факт укладання договору позики недоведеним.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й частково задовольняючи позов, виходив із того, що висновок експерта про ймовірність виконання підпису не позичальником не має вирішального значення для вирішення справи, оскільки не дає категоричної відповіді на поставлене експерту запитання та не змінює балансу доказів. Крім того, наявність оригіналу розписки в позивача, згідно зі ст. 545 ЦК України, свідчить про невиконання боржником свого зобов’язання з повернення боргу.
ОП КЦС ВС погодилася з апеляційним судом і з метою забезпечення єдності судової практики зробила такі правові висновки.
У цій справі ОП КЦС ВС мала відповісти на такі правові питання:
1) чи підтверджує експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики позичальником те, що кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця;
2) у справах за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, у межах розгляду яких позичальник оспорює факт укладення договору позики,
на кого саме: позивача (позикодавця) чи відповідача (позичальника) покладений обов’язок доведення тієї обставини, що позичальник підписував / не підписував боргову розписку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Оскільки договір позики є реальним і вважається укладеним з моменту передачі коштів, саме на позичальника покладається тягар доведення того, що він насправді не одержував грошей від позикодавця.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є лише замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.
Заперечення – це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов’язаною перед суб’єктом вимоги. Так, заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Натомість ексцепція стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність).
А тому ОП КЦС ВС роз’яснила, що тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані, лежить саме на позичальнику. Коли боргова розписка складена позичальником власноруч, він має спростувати не лише належність підпису, а й факт самого виконання документа та отримання грошей за допомогою беззаперечних доказів.
Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо значення експертного дослідження, ОП КЦС ВС вказала, що висновок про «ймовірність» виконання у розписці підпису іншою особою не підтверджує і не спростовує факт отримання позики. Такий висновок відповідає лише на питання щодо автентичності підпису, але не змінює балансу доказів у справі. Перебування боргового документа у кредитора свідчить про невиконання боржником зобов’язання.
З огляду на викладене ОП КЦС ВС виснувала: якщо позичальник не надав категоричних доказів підробки підпису або безпідставності вимог кредитора, презумпція укладення договору позики залишається неспростованою, а наявність оригіналу розписки в позивача є достатнім підтвердженням існування боргового зобов’язання.
За результатами розгляду касаційну скаргу відповідача було залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Постанова ОП КЦС ВС від 6 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 (провадження № 61-16707сво24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/135994395.
