Рівненський апеляційний суд ухвалив рішення про розірвання договору оренди землі між сторонами та стягнув з орендаря на користь позивачки орендну плату за користування земельною ділянкою, що належить їй на праві приватної власності.
Колегія суддів переглянула рішення місцевого суду, яким позивачці відмовлено у задоволенні позову до агрофірми про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати.
Апелянтка просила скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове — про задоволення позову.
Апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги позивачки, зважаючи на такі обставини.
Із матеріалів справи відомо, що між сторонами було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавиця надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
У договорі оренди вказано, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі щороку у визначений термін та може переноситися за погодженням із орендодавицею.
Факт укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалася на те, що відповідач не сплачував їй орендну плату за користування земельною ділянкою упродовж двох років.
Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.
У пункті «д» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України (далі у тексті — ЗК України) передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два і більше випадки). При цьому, систематична плата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
Об’єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).
Відмовляючи позивачці у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що саме на позивачці лежить тягар доказування неналежного виконання відповідачем умов договору — несплати орендної плати в період, вказаний стороною.
Рівненський апеляційний суд з таким висновком не погодився, оскільки позивачка мотивувала позовні вимоги тим, що орендар не сплачував орендну плату впродовж двох років, то саме він повинен був спростувати належними та допустимими доказами твердження позивачки про неналежне виконання умов договору оренди землі.
Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, отримав копію позовної заяви та апеляційної скарги, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Окрім того, відповідач зареєстрований в системі «Електронний суд».
Орендар не вчинив жодних дій на спростування обставин, вказаних у позові, не подав відзиву з відповідними доказами.
Оскільки у справі, переглянутій в апеляційному порядку, орендар не надав жодних доказів на підтвердження сплати орендодавиці плати за два роки поспіль, не заперечив позов, не виконав свого процесуального обов’язку сприяти об’єктивному встановленню всіх обставин справи, з’являтися в судове засідання за викликом суду, Рівненський апеляційний суд дійшов висновку про наявність достатніх правових та фактичних обставин для задоволення позову.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, саме відповідач у справі про розірвання договору оренди землі внаслідок систематичного невнесення орендної плати зобов’язаний надати суду докази на підтвердження сплати ним орендної плати за договором оренди земельної ділянки (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №616/871/15-ц, постанова Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 623/3443/16-ц, постанова Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 132/1959/18, постанова Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 385/1679/21).
Урахувавши те, що суд попередньої інстанції неповно з’ясував фактичні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, апеляційний суд скасував оскаржене позивачкою судове рішення та ухвалив нове — про розірвання договору оренди землі між сторонами у справі та стягнення з відповідача на користь позивачки орендної плати за два роки.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 572/5711/25 (провадження № 22-ц/4815/742/26).
