Заступник голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Антонюк виступила з доповіддю перед слухачами Національної школи суддів, у якій ішлося про практику Верховного Суду у справах щодо колабораційної діяльності.
Вона розповіла про підходи суду до застосування ст. 111-1 КК України, особливості доказування в таких провадженнях, а також про типові недоліки під час формулювання обвинувачення та ухвалення вироків.
На початку виступу суддя наголосила на складності цієї категорії справ і необхідності зваженого підходу під час їх розгляду.
«Ми мусимо чітко відділити злочинні діяння від незлочинних. Потрібно з’ясувати, чи діяла особа за власною волею. Якщо ж вона діяла під впливом фізичного або психічного примусу, то кримінально караного діяння немає», – зазначила Наталія Антонюк.
Суддя звернула увагу і на типові недоліки вироків у справах про колабораційну діяльність та державну зраду. Серед них – нечітке формулювання обвинувачення та надмірне копіювання загального історичного контексту без аналізу конкретних дій обвинуваченого.
«Не потрібно копіювати з вироку в вирок великих фрагментів тексту про історію створення України. Кількість сторінок не впливає на якість вироку», – зауважила вона.
Під час доповіді Наталія Антонюк проаналізувала низку справ із практики Верховного Суду. Зокрема, доповідачка наголосила, що у провадженні № 183/8535/22 рішення судів попередніх інстанцій було скасовано через те, що вони не конкретизували, які діяння засудженого під яку форму (форми) колабораційної діяльності підпадає.
Іншим прикладом стало провадження № 638/18926/23. Захист стверджував, що обвинувачений співпрацював з окупаційною владою лише з гуманітарною метою – щоб забезпечити населення дровами. Водночас суди встановили, що він активно взаємодіяв із представниками військових формувань держави-агресора, організовував роботу на території населеного пункту та фактично здійснював контролюючі функції.
Окремо суддя розповіла про справи, пов’язані з діяльністю освітян на тимчасово окупованих територіях. Вона навела приклад провадження, у якому директор школи організував навчання за стандартами держави-агресора.
«Російська Федерація одразу переходить до навчання дітей за своїми стандартами. Це дуже велика небезпека, адже йдеться про формування майбутнього покоління», – зазначила спікерка.
Суддя також звернула увагу на позицію об’єднаної палати Касаційного кримінального суду щодо застосування ст. 111-1 КК України, у якій суд зазначив, що залежно від інкримінованої форми колабораціонізму одні з них можуть вчинюватися спеціальним суб’єктом, а інші – загальним, для одних форм колабораціонізму важливим є місце вчинення кримінального правопорушення, а для інших – ні. Тобто залежно від форми колабораціонізму, яка інкримінується особі, місце вчинення діяння як ознака об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення може мати кримінально-правове значення або ж ні (справа № 638/18926/23).
«Це не абсолютне правило, що колабораціонізм може вчинятися лише на окупованих територіях», – наголосила Наталія Антонюк.
Вона також зазначила, що під час оцінки дій особи важливо враховувати не лише формальну назву посади, а й реальний характер діяльності особи.
За словами судді, міжнародне право не виключає можливості для громадян України працювати на окупованих територіях для забезпечення засобів існування. Тому суди мають встановлювати, чи спрямована діяльність особи на фактичне забезпечення функціонування окупаційної адміністрації.
Серед прикладів із судової практики суддя згадала і справу щодо участі в масовому політичному заході на підтримку держави-агресора. У цьому провадженні значну увагу було приділено оцінці електронних доказів, зокрема відеозаписів із відкритих джерел.
Окремо Наталія Антонюк зупинилася на питаннях кваліфікації злочинів за сукупністю. Зокрема, навела приклади, де дії особи можуть утворювати ідеальну сукупність злочинів, передбачених статтями 110 і 111-1 або 111 і 111-1 КК України (№ 185/7229/23, № 127/7019/24).
В одній із постанов від 26 лютого 2026 року Верховний Суд дійшов висновку, що зайняття посади керівника закладу освіти саме по собі не утворює складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. Суд підкреслив, що заклад освіти не є органом влади, а його керівник не здійснює владних управлінських повноважень у сфері публічного управління (№ 766/12766/23).
Виступ Наталії Антонюк став важливою нагодою для фахового обговорення підходів до розгляду справ, пов’язаних із колабораційною діяльністю в умовах збройної агресії російської федерації проти України, та для узагальнення актуальних правових позицій Верховного Суду.
