Судді Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Ольга Ступак і Владислав Шипович взяли участь у робочій зустрічі щодо участі присяжних у розгляді судових справ, які стосуються захисту прав дітей, організованій підкомітетом у справах сім’ї та дітей Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Ольга Ступак зазначила, що застосування інституту присяжних у цивільному судочинстві в Україні потребує переосмислення. Передусім необхідно звернути увагу на доцільність залучення присяжних до розгляду справ щодо усиновлення, адже такі справи потребують швидкого вирішення. Натомість об’єктивні обставини, які склалися сьогодні – брак суддів і надмірне навантаження на них, війна та пов’язані з нею проблеми, створюють умови, що перешкоджають розгляду справ у короткі строки. Тому, на думку судді, слід усунути всі перешкоди, які затягують процес.
Крім справ про усиновлення, п. 4 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачає участь присяжних у розгляді справ щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку тощо. Тобто в цьому пункті йдеться переважно про обмеження дієздатності особи, а усиновлення – інша категорія справ за своєю природою.
Доповідачка звернула увагу на складності, пов’язані з розглядом справ про усиновлення за участю присяжних, зумовлені як суб’єктивними, так і об’єктивними причинами.
Одна із суб’єктивних причин – присяжні не є професійними юристами, вони представники громадськості. Трапляються випадки, коли присяжні в межах судового засідання ставлять запитання, що виходять за предмет доказування та з’ясування певних обставин, і суд не може впливати на таку поведінку. Також непоодинокі випадки, коли присяжні не погоджуються з варіантом рішення, запропонованим суддею. В такому разі в силу процесуального закону присяжний повинен виготовити власний варіант рішення. Брак фахових знань, зокрема в процесуальному праві, може впливати на якість рішення, підготовленого присяжним. Крім того, зауважила Ольга Ступак, слід пам’ятати, що справи про усиновлення містять відомості, які становлять таємницю усиновлення, а забезпечити дотримання цієї таємниці присяжними досить непросто.
Стосовно об’єктивних причин доповідачка зазначила, що перелік присяжних затверджується органами місцевого самоврядування, які не завжди виконують цей обов’язок належним чином. Якщо такий список не затверджений, суд не може сформувати колегію присяжних для розгляду справ і, відповідно, їх розгляд затягується.
При цьому Ольга Ступак звернула увагу, що процедура усиновлення в Україні до моменту подання заяви до суду є досить деталізованою. Це адміністративний етап, мета якого – перевірити готовність майбутніх батьків і забезпечити інтереси дитини. Ця процедура передбачає: консультацію та реєстрацію; подання пакета документів; обстеження житлових умов; навчання для кандидатів; отримання статусу кандидата й пошук дитини, отримання направлення для знайомства; встановлення контакту з дитиною та отримання висновку Служби у справах дітей про доцільність усиновлення.
Доповідачка зазначила, що суд виконує функцію ухвалення остаточного рішення щодо усиновлення. При цьому залучення громадськості до судового процесу забезпечується участю в ньому органу опіки та піклування. Тому, на її думку, з урахуванням усіх наведених проблем, залучення присяжних до розгляду справ саме про усиновлення сьогодні не є обґрунтованим. Отже, необхідно розглянути можливість внесення відповідних змін до законодавства.
Владислав Шипович навів статистичні дані, згідно з якими у 2025 році до судів першої інстанції надійшло понад 5,2 тис. заяв про усиновлення (у 2024 році – понад 6,1 тис). Розглянуто в минулому році більше як 4,6 тис. справ відповідної категорії (у 2024-му – більше ніж 4,9 тис.). Задоволено в 2025 році близько 4,3 тис. відповідних заяв, або 92 % (у 2024 році – приблизно 4,7 тис., або 93,9 %).
Суддя звернув увагу, що повна відмова від інституту присяжних буде суперечити ч. 5 ст. 124 Конституції України, згідно з якою народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.
Водночас удосконалення застосування цього правового інституту шляхом внесення змін до відповідних законів та кодексів узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 127 Конституції України, за змістом якої правосуддя за участю присяжних здійснюється у визначених законом випадках.
При цьому безальтернативна (автоматична) участь присяжних встановлена лише в ЦПК України, тоді як, наприклад, у кримінальних провадженнях у випадку, коли санкція інкримінованої статті передбачає покарання у вигляді довічного позбавлення волі, присяжні залучаються не за замовчуванням, а лише за відповідним клопотанням обвинуваченого.
Таким чином, на думку судді, зміни до ЦПК України можуть передбачати як запровадження участі присяжних в окремих категоріях цивільних справ за відповідним клопотанням учасників справи або виключення певних категорій справ із числа тих, у яких участь присяжних є обов’язковою.
В контексті обговорюваного питання доповідач звернув увагу, що у справах про позбавлення батьківських прав присяжні участі не беруть, а у справах про усиновлення їхня участь є обов’язковою. На його думку, доцільність залучення присяжних до розгляду справ про усиновлення необхідно розглядати з точки зору того, наскільки це впливає на забезпечення інтересів дитини.
Суддя погодився з думкою інших доповідачів про те, що замість присяжних до розгляду справ про усиновлення та/або підготовки попередніх документів для звернення до суду можливо залучати відповідних спеціалістів психологічних служб для надання фахового висновку щодо дотримання інтересів дитини.
Владислав Шипович зауважив, що виключення справ про усиновлення із числа тих, які розглядаються за обов’язковою участю присяжних, не призведе до втрати громадського та судового контролю над цими справами. Присяжні – це представники територіальної громади, на територію якої поширюється юрисдикція відповідного суду першої інстанції. Водночас відповідний контроль з боку територіальної громади у справах щодо усиновлення реалізується вже в силу того, що за правилами ст. 313 ЦПК України в цій категорії справ є обов’язковою участь органу опіки та піклування. Отже, у разі незгоди з рішенням суду орган опіки та піклування як учасник справи має право подавати апеляційну / касаційну скаргу.
