Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими в листопаді 2025 року – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_ESPL_11_2025.pdf.
У цьому огляді, зокрема, відображено низку рішень ЄСПЛ щодо дотримання Державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі Zvonarv. Ukraine йдеться про позбавлення заявника права власності на земельну ділянку в районі гірськолижного курорту Драгобрат. Землю було придбано в районної державної адміністрації, яка, як встановили суди, діяла з перевищенням повноважень. Національні суди встановили, що земельна ділянка мала рекреаційне призначення, а отже розпоряджатися нею міг виключно Кабінет Міністрів України. Договір купівлі-продажу та право власності заявника були визнані недійсними.
ЄСПЛ підтвердив, що вилучення майна становило втручання у право на мирне володіння майном, однак таке втручання було законним, здійснювалося в інтересах суспільства і мало легітимну мету – відновлення законності. Оцінивши, чи було дотримано справедливого балансу між інтересами суспільства та правами заявника, ЄСПЛ зазначив, що за загальним правилом вилучення майна без компенсації є непропорційним заходом, однак було важливим те, що заявник мав законодавчо закріплену можливість вимагати відшкодування сплачених коштів і збитків на підставі ст. 216 ЦК України (правові наслідки недійсності правочину) та ст. 661 ЦК України, був обізнаний про це, проте таким механізмом не скористався. ЄСПЛ констатував відсутність порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Справa KYRIAN v. the Czech Republic стосувалася скарги біологічного батька на відмову національних судів надати йому право на спілкування з дитиною та отримання інформації про неї. Дитина проживала із законними батьками, а суди, спираючись на висновки психологів, встановили, що контакти із заявником за наявності гострого конфлікту між дорослими не відповідають найкращим інтересам дитини і можуть завдати їй шкоди.
ЄСПЛ переконався, що національні суди конкретно розглянули право заявника на інформацію щодо свого біологічного сина і надали значення як питанню про те, чи вплине зобов'язання надати йому такі відомості на право законних батьків мати повагу до їхнього сімейного життя, так і найкращим інтересам дитини, та вважав, що суди справедливо збалансували суперечливі інтереси. До того ж було встановлено, що заявник таки отримав інформацію про дитину через посередництво матері.
Отже, національні органи навели достатні підстави для відмови зобов’язати законних батьків дитини надавати заявнику інформацію про дитину, і процес прийняття рішення забезпечив заявнику необхідний захист його інтересів, гарантованих ст. 8 Конвенції, а тому порушення цього положення не було встановлено.
Нагадуємо, що з усіма оглядами практики ЄСПЛ, які підготував Верховний Суд, можна ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/analiz/.
