Суддя ВС у КЦС Ольга Ступак під час вебінару «Помилка, обман, "заблукання", інші хиби у спадкових та дотичних правовідносинах» проаналізувала особливості розгляду спорів щодо недійсності правочинів, учинених із дефектами волі, та звернула увагу на найпоширеніші помилки сторін під час формування позовних вимог і доведення відповідних обставин.
У своїй доповіді вона зазначила, що найбільша кількість спорів цієї категорії виникає саме у сфері спадкових правовідносин, зокрема під час оспорювання заповітів, заяв про відмову від прийняття спадщини, а також договорів дарування і договорів довічного утримання. Найчастіше позивачі посилаються на підстави недійсності, передбачені у статтях 225, 229 і 230 ЦК України, які стосуються нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій, помилки або обману.
Водночас суддя наголосила, що такі підстави є взаємовиключними, а їх одночасне поєднання в одному позові свідчить про відсутність чіткої правової позиції та суттєво ускладнює як захист відповідача, так і встановлення фактичних обставин судом. Кожна з підстав передбачає різний предмет доказування, а тому потребує окремого, послідовного обґрунтування.
Доповідачка розглянула також спори щодо заповітів, які переважно оспорюються після смерті заповідача. У таких справах ключове значення має встановлення психічного стану особи саме на момент учинення правочину. Процесуальне законодавство передбачає обов’язкове призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, а її висновок зазвичай має вирішальну доказову вагу під час оцінки дійсності заповіту. Водночас навіть за наявності кількох експертних висновків із протилежними результатами суд зобов’язаний оцінити їх у сукупності з іншими доказами та належно мотивувати своє рішення.
Стосовно обману як підстави недійсності суддя зауважила, що сам по собі факт посилання на введення в оману є недостатнім. Особа, яка оспорює правочин, повинна довести існування конкретних обставин обману належними та допустимими доказами. Підписання документів у нотаріуса презюмує усвідомлення особою правових наслідків таких дій, що істотно ускладнює для цієї особи доведення факту того, що вона діяла під впливом обману.
У справах щодо договорів дарування ВС виробив підхід, відповідно до якого помилка щодо правової природи правочину може бути встановлена з урахуванням сукупності обставин, зокрема похилого віку дарувальника, стану його здоров’я, потреби у сторонньому догляді, відчуження єдиного житла та продовження проживання в ньому після укладення договору. Такі чинники можуть свідчити, що особа фактично мала намір укласти договір довічного утримання.
Помилка чи обман мають існувати саме на момент учинення правочину. Подальша зміна життєвих обставин або невиконання усних домовленостей між родичами чи сторонами договору не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
Захід організовано ГО «Цивілістична платформа».
