Суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук, судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Наталія Блажівська, Ігор Дашутін та Ірина Желтобрюх взяли участь у круглому столі «Касаційний перегляд: нюанси врахування новітньої практики Верховного Суду».
Суддя ВС у КАС Наталія Блажівська була співмодератором заходу.
Виступаючи з доповіддю на тему «Конвенційний та національний виміри реалізації права на касаційне оскарження в податкових спорах», суддя ВС у КАС Ігор Дашутін зазначив, що підстави для касаційного оскарження в податкових спорах наявні в тих випадках, коли таке оскарження дійсно є необхідним, не усунуто перешкоди для подальшого провадження у справі. Водночас, зауважив спікер, кількість касаційних скарг не зменшується, а, навпаки, зростає. Це свідчить про те, що учасники процесу довіряють касаційній інстанції, намагаються знайти справедливе та остаточне рішення.
Доповідач зазначив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини необхідно зважати на загальновизнану легітимну мету встановленого законодавством порогу rationevaloris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечити розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Спосіб застосування п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться.
Суддя звернув увагу на практику ЄСПЛ, відповідно до якої право на доступ до суду не є абсолютним, водночас будь-які обмеження повинні відповідати легітимній меті та принципу пропорційності. Зокрема, йшлося про рішення ЄСПЛ у справах «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), «Перетяка та Шереметьєв проти України», «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France).
В аспекті порушеного питання Ігор Дашутін акцентував на Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо запровадження та покращення функціонування систем і процедур оскарження по цивільних і господарських справах від 7 лютого 1995 року, якими державам-членам рекомендовано вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію щодо запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження.
Спікер зазначив, що серед актуальних податкових спорів, у яких ВС, зокрема, застосував положення п. 1 ст. 6 Конвенції та практику ЄСПЛ, можна виокремити такі: установлення добросовісності реалізації належного права на касаційне оскарження, можливість відкриття касаційного провадження в малозначних справах, обмеження строку на касаційне оскарження, включаючи можливість поновлення такого строку, тощо. Як приклад суддя навів ухвалу ВС від 12 березня 2025 року у справі № 600/5156/21-а, постанову ВС від 27 лютого 2024 року у справі № 320/11949/23, ухвалу ВС від 11 березня 2025 року у справі № 400/7806/24, ухвалу ВС від 13 березня 2025 року у справі № 380/24116/23, ухвалу ВС від 12 березня 2025 року у справі № 640/2665/20.
На завершення Ігор Дашутін зазначив, що конвенційний та національний виміри права на касаційне оскарження в податкових спорах зумовлені насамперед механізмом застосування процесуальних фільтрів і предметом касаційного перегляду. Він наголосив, що надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства є неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.
Суддя ВС у КАС Ірина Желтобрюх зосередилася на врахуванні нової практики ВС, що з’явилася після подання касаційної скарги. Вона пояснила, що така практика не могла бути підставою для звернення касатора до касаційного інстанції зі скаргою та відкриття відповідного провадження. У контексті цього питання спікерка звернула увагу на ст. 341 КАС України, яка визначає межі касаційного перегляду доводами та вимогами касаційної скарги, а також перевіркою правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій. Однак ч. 3 цієї статті передбачає виняток, дозволяючи суду виходити за межі доводів скарги в разі необхідності врахування висновку ВС щодо застосування норм права, викладеного в постанові, прийнятій після подання касаційної скарги.
Суддя звернула увагу на ст. 339 КАС України, яка передбачає закриття касаційного провадження, якщо після його відкриття встановлено, що Верховний Суд вже викладав висновок щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, порушених у касаційній скарзі, або відступив від такого висновку, на підставі якого апеляційний суд переглянув рішення.
Доповідачка акцентувала, що при прийнятті рішень необхідно враховувати всі аспекти, проте першочергове значення має Конституція України. Відповідно до цього всі дії суду мають відповідати принципу верховенства права, що втілюється у статтях 8 та 129 Основного Закону та включає такі складові, як принцип правової визначеності, стабільність і єдність судової практики, не виключаючи при цьому можливості обґрунтованого відступу судом від власної попередньої правової позиції.
Ірина Желтобрюх висвітлила правові позиції ВС щодо неприпустимості погіршення становища підвладної людини, зокрема проаналізувала постанови КАС ВС від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а та від 11 жовтня у справі № 520/5147/19. Доповідачка зауважила, що не слід плутати зміну судової практики або її появу як приклад тлумачення правових норм. Отже, зміна судової практики не є фактичною обставиною конкретної справи чи підміною правової підстави для заявлення позову. На цьому, як зазначила доповідачка, наголошено в низці рішень ВС, серед іншого – в ухвалі КАС ВС від 19 вересня 2024 року у справі № 990/226/24.
Під час виступу суддя навела приклади застосування вперше сформованого правового висновку ВС, що викладений у постанові після відкриття касаційного провадження. Крім того, спікерка ознайомила слухачів із застосуванням нової практики ВС у разі, якщо здійснено відступ від наявної судової практики. Яскравим прикладом такого підходу є постанова КАС ВС від 28 травня 2024 року у справі № 320/12137/20, в якій вже не вперше наголошено на тому, що суди повинні уникати формального підходу при застосуванні нових висновків, не допускати випадків скасування судових рішень з мотивів пропуску строку звернення до суду, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики лише на тій підставі, що станом на час ухвалення судового рішення змінилося тлумачення ВС відповідної норми права з цього питання.
На темі щодо касаційного оскарження у справах за участю осіб, які перебувають на окупованих територіях, зосередився суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук.
«Звісно, касаційне оскарження судових рішень відіграє ключову роль у забезпеченні верховенства права й захисті законних інтересів. І це стосується як юридичних, так і фізичних осіб. Проте при розгляді таких справ потрібно враховувати контекст збройної агресії рф проти України», – акцентував суддя ВП ВС.
Він пояснив, що у зв'язку з війною виникають серйозні виклики і проблеми, пов'язані з діяльністю юридичних осіб, які розміщуються на тимчасово окупованих територіях, або тих, які мають зв'язки з державою-агресором чи фінансують агресивні дії рф. Такі обставини ускладнюють доступ до правосуддя осіб, які бажали б звернутися за судовим захистом в Україні.
Олег Ткачук навів практику Верховного Суду, яка стосується окресленої проблематики, зауваживши про постанови ВС у справах № 908/1162/23, № 910/3831/22, № 910/4518/16.
Наприклад, у справі № 910/4518/16 постало питання щодо можливості судового захисту в судах України інтересів юридичних осіб, контрольованих державою-агресором. У цій справі банк, який був правонаступником російського «Сбербанку», звернувся до ПрАТ «МК “Азовсталь”», що було розташоване в м. Маріуполі, з позовом на суму понад 3 млрд грн. А за обставинами справи № 908/1162/23 товариство постачало електроенергію до окупованого м. Мелітополя по серпень 2022 року начебто для забезпечення потреб мелітопольської лікарні. Проте відповідно до матеріалів, які є у відкритому доступі, лікарня була передислокована до м. Запоріжжя через місяць після окупації, а в приміщенні медичного закладу розташовувалася окупаційна влада. У справі № 910/3831/22 товариство, зареєстроване в окупованому місті, яке не змінило податкову адресу й не передислокувалося на підконтрольну Україні територію, звернулося до суду і просило відшкодувати витрати, пов'язані з господарською діяльністю.
На переконання судді, наведені в цих і подібних справах проблеми касаційного оскарження, пов'язані з юридичними особами, що перебувають на окупованих територіях або здійснюють діяльність на окупованій території, потрібно зіставляти з національними інтересами й уникати легітимізації незаконних режимів чи фінансування агресії. Необхідним, за словами Олега Ткачука, є закріплення в судовій практиці комплексного підходу, щоб, з одного боку, гарантувати право на захист законних інтересів осіб, а з іншого – забезпечити захист інтересів держави й українського народу в умовах війни.
Захід організувало видавництво «Юридична практика».
