Захист прав та інтересів дітей, встановлення їхнього походження і забезпечення спадкових прав є сьогодні одними з ключових викликів для цивільного судочинства, особливо в умовах війни. Про це розповіла суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ольга Ступак під час науково-практичного вебінару «Усиновлення, опіка над дітьми і сімейні спори у ракурсі спадкування».
Суддя детально проаналізувала дотримання принципу найкращих інтересів дитини в цивільному судочинстві на практичних прикладах сімейних і спадкових спорів, які розглядає Верховний Суд.
Окреслюючи сучасні підходи, доповідачка зауважила, що українське законодавство не містить визначення спільної фізичної опіки, однак ця модель є звичною для низки європейських країн, до правового простору яких прагне інтегруватися Україна. Там спільна опіка розуміється як ситуація, коли обоє з батьків мають рівний голос у вирішенні питань, що стосуються дитини, а не лише формально визначають місце її проживання. В Україні ж акцент досі значною мірою зосереджений саме на визначенні місця проживання дитини, хоча за законом це не позбавляє жодного з батьків рівності прав щодо вирішення питань виховання та розвитку дитини. Разом із тим судова практика демонструє появу нових категорій спорів: один із батьків звертається до суду з вимогами зобов’язати іншого погоджувати відвідування дитиною певного навчального закладу, спортивної секції, обрання лікарні для медичного обслуговування тощо.
Одна з перших справ, у якій Верховний Суд відійшов від стандартного підходу до вирішення спору про місце проживання дитини, показала, як можливо по-новому осмислювати баланс між правами батьків та інтересами дитини. Уже на стадії касаційного розгляду сторони були майже готові укласти мирову угоду, але не дійшли згоди щодо вибору навчального закладу для дітей. Врахувавши обставини, суд визначив можливість застосування моделі спільної фізичної опіки, коли діти почергово проживають у кожного з батьків, а в ідеалі зберігають одне помешкання, до якого по черзі приходять батьки. На думку судді, саме цей метод «пташиного гнізда» є найбільш сприятливим для дитини, адже дозволяє уникнути постійних переїздів і зберегти для неї відчуття сталого, безпечного дому.
Натомість моделі, коли дитина змушена щотижня або раз на два тижні змінювати місце проживання, можуть більше відповідати інтересам дорослих, ніж потребам дитини, яка має жити в стабільному середовищі. Окрему увагу суддя приділила питанню врахування думки дитини. Вона зазначила, що національна практика вже сприйняла як усталений підхід необхідність з’ясування позиції дитини в спорах, що безпосередньо стосуються її життя, однак дискусії точаться навколо способів такого з’ясування. Ольга Ступак наголосила, що не підтримує практики, за якої дитину приводять до класичного залу судового засідання, де перед нею сидить колегія суддів, а поруч – мати й батько, адже в такій ситуації на дитину фактично покладається тягар вирішення спору між дорослими. Думка дитини має з’ясовуватися в максимально комфортних для неї умовах — у психолога, у спеціально облаштованих «зелених кімнатах» чи інших дружніх до дитини просторах, а не в суворій атмосфері судової зали.
При цьому, зазначила суддя, думка дитини ніколи не може бути єдиним і визначальним критерієм вирішення спору, оскільки суд має не лише з’ясувати її, а й мотивовано пояснити в рішенні, наскільки ця думка взята до уваги та чому. Це пов’язано з тим, що дитина, навіть досягнувши певного рівня зрілості, все ж таки може перебувати під впливом одного з батьків або інших обставин і висловлювати позицію ситуативно, не завжди усвідомлюючи всі наслідки.
Перейшовши до теми усиновлення в контексті спадкування, Ольга Ступак звернула увагу на те, що юридично значущі факти, які впливають на спадкові права, зокрема усиновлення, мають існувати на момент відкриття спадщини. Оскільки усиновлення можливе лише за рішенням суду, для реалізації спадкових прав важливо, щоб на час відкриття спадщини відповідне судове рішення вже набрало законної сили. Суддя нагадала, що Верховний Суд у своїх постановах послідовно розвиває підхід до усиновлення як до правового явища, яке має подвійний ефект: правоприпиняючий щодо правового зв’язку з біологічними батьками і правостворюючий щодо зв’язку з усиновлювачами, що прирівнюється до кровного споріднення. Саме на цьому ґрунтуються спадкові права усиновленого та його нащадків стосовно усиновлювачів і їхніх родичів: вони спадкують один після одного так само, як кровні родичі. Водночас є важливі нюанси щодо спадкування за правом представлення та черговості спадкоємців, зокрема стосовно можливості усиновленого спадкувати після смерті баби й діда чи брата і сестри за походженням.
Суддя також детально зупинилася на питанні права на обов’язкову частку у спадщині, яке є особливо чутливим, коли йдеться про захист прав дітей. Вона нагадала, що малолітні, неповнолітні та непрацездатні діти спадкодавця мають право на обов’язкову частку незалежно від змісту заповіту, однак щодо повнолітніх дітей, які продовжують навчання, позиція Касаційного цивільного суду полягає в тому, що вони не є суб’єктами права на обов’язкову частку попри обов’язок батьків утримувати таких дітей, передбачений сімейним законодавством. Вона також відзначила, що судова практика виходить із можливості зменшення розміру обов’язкової частки, але не повного позбавлення цього права. Особливо важливим є нещодавній висновок об’єднаної палати КЦС ВС про те, що в разі смерті особи, яка мала право на обов’язкову частку, до відкриття спадщини за заповітом це право не переходить до її спадкоємців і не може реалізовуватися за правом представлення.
Окремим блоком Ольга Ступак висвітлила нові категорії справ, які виникли в умовах повномасштабної війни і стосуються як прав дітей, так і їхніх родин у сфері спадкування та соціального захисту. Серед них – спори про встановлення фактів перебування на утриманні загиблих військовослужбовців, визнання одноосібної участі в утриманні чи вихованні дитини, а також призначення одноразової грошової допомоги дитині, зачатій за життя та народженій після смерті військовослужбовця. Верховний Суд уже висловився, що така дитина належить до кола осіб, які мають право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.
Не менш важливим є підхід до заборгованості зі сплати аліментів: заборгованість, що існувала на момент відкриття спадщини, переходить до спадкоємців платника аліментів і має враховуватися під час розподілу спадкового майна. Ольга Ступак також згадала справу, яка нині перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду і стосується встановлення факту перебування онуки на утриманні діда-військовослужбовця, наголосивши, що подібні спори потребують особливо зваженого підходу, адже від їх вирішення нерідко залежить доступ дітей до важливих соціальних гарантій.
Значну частину виступу суддя присвятила питанням встановлення походження дитини після смерті ймовірного батька. Вона навела приклад зі своєї суддівської практики, коли жінка намагалася довести факт батьківства померлого чоловіка для захисту спадкових прав дитини, стверджуючи, що перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах. Складність таких справ полягає в обмежених можливостях проведення генетичної експертизи: близькі родичі померлого часто відмовляються надавати біологічні зразки, а використання зразків інших дітей померлого може призводити до несподіваних результатів. У наведеній справі порівняння ДНК дитини позивачки з ДНК сина померлого від попереднього шлюбу показало відсутність будь-якого біологічного зв’язку, після чого позивачка почала ставити під сумнів і походження і цього сина, що ще більше ускладнило ситуацію. Суд, оцінивши всі докази в їх сукупності, відмовив у задоволенні позову, але, за словами Ольги Ступак, цей приклад яскраво демонструє, наскільки емоційно та доказово непростими є такі процеси.
Водночас у категорії спорів про оспорювання батьківства після смерті чоловіка, який був записаний батьком дитини, важливою є позиція ОП КЦС ВС, яка, застосувавши за аналогією ч. 3 ст. 137 СК України, дозволила спадкоємцям чоловіка оспорювати батьківство у випадках, коли він не знав і не міг знати про вагітність дружини, а позов спрямований на захист приватного інтересу, у тому числі у сфері спадкування. Надалі, як зауважила суддя, судова практика має напрацювати підходи до того, які саме докази можуть підтверджувати, що особа дійсно не знала і не могла знати про вагітність.
Із презентацією Ольги Ступак можна ознайомитися за посиланням — https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Ysunovlennya.pdf.
Захід організувала ГО «Цивілістична платформа».
