Перед Україною сьогодні стоять складні виклики. Боротьба за екологічну безпеку й відновлення довкілля триває після початку повномасштабного вторгнення. Роль кримінальної юрисдикції в цьому процесі полягає також у притягненні до кримінальної відповідальності винних у вчиненні воєнних злочинів та злочину екоциду. У цьому процесі важливим є об’єднання зусиль правової і наукової спільноти, вироблення спільної позиції з міжнародними партнерами з метою забезпечення притягнення до реальної відповідальності за руйнівний вплив на довкілля України.
На цьому наголосила заступник голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Антонюк, звертаючись із вітальним словом до учасників круглого столу «Еколого-правова громадська платформа: демократія, верховенство права й зелене відновлення», який відбувся в межах ІХ Харківського міжнародного юридичного форуму. У круглому столі також узяли участь судді ВС у Касаційному господарському суді Ганна Вронська та Віталій Зуєв і суддя ВС у Касаційному цивільному суді Василь Крат.
У світлі оцінки впливу війни рф проти України на довкілля з погляду кримінального права Наталія Антонюк зосередилася на питаннях, пов’язаних із підривом Каховської ГЕС.
За її словами, це один із надзвичайно складних кейсів. Правоохоронні органи зіткнулися з глобальним масштабом руйнівних наслідків та труднощами зі збором доказів і фіксуванням руйнувань через неможливість доступу до територій. Окрім знищення власне дамби Каховської ГЕС, унаслідок підриву загинуло щонайменше 35 осіб, багато людей зникли безвісти, затоплено 46 населених пунктів Херсонської області, сільськогосподарські угіддя, ліси.
Наталія Антонюк висловила кілька зауваг щодо питань, які виникають з кваліфікацією цих дій за ст. 438 («Воєнні злочини») та за ст. 441 («Екоцид») КК України й потребують детальнішого опрацювання.
Як вказала суддя, у ст. 56 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, зазначено, що греблі, дамби й атомні електростанції не повинні ставати об'єктами нападу. Атака на них є порушенням норм міжнародного гуманітарного права, законів і звичаїв війни. «У контексті аналізу вказаної статті Додаткового протоколу українські правники при кваліфікації цієї події за ст. 438 КК України мають наголосити, що незалежно від цілей, які переслідувала російська армія, підриви таких цивільних об’єктів мають становити воєнний злочин», – зауважила Наталія Антонюк.
Ситуація з кваліфікацією підриву Каховської ГЕС за ст. 441 КК України як злочину екоциду теж потребує уваги. У цій статті закріплено кілька форм вчинення екоциду:
- масове знищення рослинного або тваринного світу;
- отруєння атмосфери або водних ресурсів;
- вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.
На переконання Наталії Антонюк, у контексті кваліфікації дій за ст. 441 КК України завдання українських юристів – чітко визначити, у якій саме формі було вчинено екоцид.
Суддя Верховного Суду Василь Крат виступив із доповіддю «Екологічні» спори в практиці Касаційного цивільного суду».
Він звернув увагу на постанову КЦС ВС від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, в якій суд ухвалив рішення за позовом громадської організації, що діяла в інтересах 1279 своїх асоційованих членів, до ТОВ про стягнення моральної шкоди. КЦС ВС вказав, що ГО є природоохоронною організацією, яка згідно з положеннями Орхуської конвенції та законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об’єднання», а також відповідно до свого статуту має право на представництво в суді екологічних інтересів окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
Доповідач проаналізував постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 щодо компенсації моральної шкоди, завданої порушенням права на безпечне довкілля. ОП КЦС зробила висновок, що за умови встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність шкоди і причинний зв’язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім визначених законом випадків. Суди врахували суттєвий і триваючий характер порушення прав позивача, який протягом тривалого часу був позбавлений права на проживання в безпечному довкіллі.
Василь Крат звернув увагу на низку постанов КЦС ВС у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок пожежі на нафтобазі, яка тривала понад 10 днів, мешканцям навколишніх територій.
У постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 616/1/18 КЦС ВС вказав, що видання оспорюваного наказу, вчинення оспорюваних договорів не є в розумінні ст. 293 ЦК України діяльністю, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля.
Також доповідач зауважив, що ВС не тільки ухвалює постанови в «екологічних» спорах, але й постановляє окремі ухвали. Наприклад, у справі про Вумівський ліс КЦС ВС окремими ухвалами ухвалив звернути увагу Офісу Генерального прокурора на необхідність додаткової оцінки встановлених судами порушень сільською радою приписів законодавства, зокрема у сфері містобудування й охорони навколишнього природного середовища, для вжиття належних невідкладних заходів і вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності (окремі ухвали КЦС ВС від 15 травня 2025 року у справах № 759/23377/20 та № 759/23414/20).
Презентація Василя Крата – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Ekolog_sporu.pdf.
Розкриваючи тему «Війна і довкілля: як Україна формує відповідь на екоцид», Ганна Вронська зосередила увагу на визначенні екоциду як масштабного знищення довкілля, яке може спричинити екологічну катастрофу та створює загрозу для майбутніх поколінь. Вона окреслила еволюцію поняття екоциду — від його появи в 1970-х роках як реакції на воєнні екологічні злочини у В’єтнамі до представлення проєкту юридичного визначення екоциду в червні 2021 року незалежною експертною групою Stop Ecocide Foundation як «незаконного або навмисного акту, вчиненого з усвідомленням того, що існує значна ймовірність спричинення серйозної та широкомасштабної або довготривалої шкоди довкіллю».
На міжнародному рівні, зауважила суддя, триває робота над включенням екоциду до переліку злочинів, що переслідуються за Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Україна активно долучається до цієї ініціативи, надаючи власну експертизу. Водночас у чинних міжнародних договорах, зокрема в Додатковому протоколі до Женевських конвенцій (статті 35 та 55), уже містяться заборони на застосування методів і засобів ведення війни, які можуть завдати серйозної, широкомасштабної та довготривалої шкоди природному середовищу. В українському законодавстві відповідальність за екоцид закріплена у ст. 441 КК України.
У виступі йшлося і про складність визначення та фіксації екологічної шкоди. Ганна Вронська розмежувала пряму, непряму, відкладену та довгострокову шкоду, наголосивши на кумулятивному ефекті впливів, які разом формують новий рівень загрози для екосистем. Як приклад вона навела «ефект екологічної воронки», коли одночасне забруднення води, ґрунту та знищення лісів призводить до незворотних змін. Така шкода часто не є очевидною одразу й вимагає особливих підходів до доказування причинно-наслідкового зв’язку. Суддя наголосила, що природа як замкнена система може не мати здатності до самовідновлення в умовах масштабної воєнної шкоди.
У контексті оцінки завданої шкоди доповідачка зупинилася на нормативному регулюванні: численні методики, затверджені Кабінетом Міністрів України та Міністерством захисту довкілля України, визначають алгоритми розрахунку збитків. Особливо Ганна Вронська акцентувала на Методичних рекомендаціях з оцінки шкоди об’єктам природно-заповідного фонду, які, на відміну від інших, передбачають компенсацію не лише за відновлювану шкоду, а й за втрати, що не підлягають відновленню. Саме ці методики лягають в основу формування доказової бази для подальших позовів у національних та міжнародних юрисдикціях. Вони відкриті для фахівців і мають прикладне значення для процесуальної діяльності.
Також під час свого виступу суддя згадала про принципи відшкодування шкоди.
Насамкінець Ганна Вронська закликала дивитися на екологічні злочини ширше, ніж дозволяє підхід КК України. Вона наголосила на принципі справедливості між поколіннями, згідно з яким довкілля має бути збережено для майбутніх поколінь у безпечному та придатному для життя стані.
Презентація Ганни Вронської – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Viina_dovkillya_ekotcud.pdf.
Віталій Зуєв виступив із доповіддю на тему «Актуальні питання практики Верховного Суду при вирішенні земельних спорів», зосередившись на аналізі судової практики у справах, пов’язаних з використанням земель водного фонду. Суддя звернув увагу на правовий статус гідроспоруд як невід’ємної частини водних об’єктів, зокрема ставків, та наслідки такого тлумачення для набуття і припинення прав на землю. Він зазначив, що судова практика виходить із того, що передача таких земель у приватну власність суперечить вимогам ЗК України. Також було висвітлено правові позиції ВС щодо строків позовної давності у спорах про витребування земель водного фонду — такі позови вважаються негаторними, і до них не застосовуються загальні строки позовної давності.
Розповів доповідач і про справи, що стосуються обмеження доступу громадян до водних об’єктів та їх використання під прикриттям рибогосподарської діяльності на підставі розроблених режимів. Віталій Зуєв зауважив, що на практиці нерідко відбувається фактична підміна орендних відносин та існуючого правового порядку в цій сфері під виглядом різних правових конструкцій (дозволи на спеціальне користування, договори про спільну діяльність, договори біомеліорації тощо). У виступі були наведені приклади рішень ВС, в яких визнано недійсними такі договори через відсутність правових підстав або перевищення меж користування. Суддя сказав також про необхідність врахування цільового призначення земель, зокрема у світлі ст. 120 ЗК України, яка регламентує перехід прав на земельну ділянку у зв’язку з переходом прав на об’єкти нерухомого майна.
У завершальній частині виступу Віталій Зуєв звернув увагу на обов’язковість врахування публічного інтересу та охорони довкілля, які мають переважати в розв’язанні таких спорів. Він зазначив, що наявна судова практика повинна формувати передбачувану й стабільну позицію щодо обмеження зловживань у використанні водних і прибережних земель. Йшлося також про окремі питання доказування в подібних категоріях справ, зокрема щодо історії походження документів, якими сторони обґрунтовують своє право на користування чи володіння земельною ділянкою водного фонду.
