Подання працівником заяви про скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення може бути підставою для скорочення цього строку, проте не звільняє роботодавця від обов’язку дотримання ним гарантій при звільненні працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці), зокрема – з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору запропонувати такому працівникові всі вакантні посади, які відповідають його кваліфікації.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач у цій справі працював на посаді провідного юрисконсульта в районній філії обласного центру зайнятості, яка у зв’язку з оптимізацією системи Державної служби зайнятості була припинена шляхом її ліквідації.
Роботодавець в установлений законом двомісячний строк повідомив позивача про зміни в організації праці та про можливе його наступне вивільнення, однак надав лише одну пропозицію зайняти вакантну посаду в іншій місцевості, від якої позивач відмовився у зв’язку з необхідністю зміни місця проживання.
Позивач подав заяву про скорочення строку попередження про наступне вивільнення, а роботодавець, не пропонуючи інших вакансій, задовольнив таку заяву та звільнив позивача з роботи у визначений у заяві строк. Після звільнення позивач дізнався про існування аналогічних посад юрисконсульта в новоствореній філії обласного центру зайнятості (за його місцем проживання), яких роботодавець йому не пропонував.
Суд першої інстанції відмовив позивачу в позові. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.
Задовольняючи касаційну скаргу позивача й направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Велика Палата ВС зауважила, що суд першої інстанції помилково виходив з відсутності в роботодавця-відповідача обов’язку працевлаштувати позивача у зв’язку з поданням останнім заяви про скорочення строку при вивільненні та не встановив дотримання відповідачем обов’язку з працевлаштування працівника, передбаченого ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.
Як зазначила ВП ВС, на прохання працівника роботодавець може скоротити строк попередження про наступне його звільнення (два місяці) і такого працівника може бути звільнено за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Водночас скорочення зазначеного строку не впливає на виниклі у зв’язку зі зміною в організації праці гарантії працівника при вивільненні та не звільняє роботодавця від виконання обов’язку з працевлаштування працівника.
Отже, роботодавець зобов’язаний запропонувати такому працівникові всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, що існували з моменту попередження працівника про наступне вивільнення до дня розірвання трудового договору з ним, з урахуванням при цьому положень ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці.
Відмова працівника від зайняття запропонованих вакансій (у разі наявності пропозицій) чи відсутність відповідних вакансій свідчить про об’єктивну неможливість продовження трудових правовідносин та є передумовою для звільнення такого працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у визначений ним строк.
Постанова ВП ВС від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121571345.
