Цитування твору наукового характеру в іншому творі для навчання без зазначення імені автора та джерела цитати є плагіатом.
У разі доведення факту порушення прав суб’єкта авторського права, зокрема при плагіаті, підлягає стягненню компенсація за порушення немайнових і майнових прав.
Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про порушення особистих та майнових авторських прав і стягнення компенсації.
Позивачка вказувала, що на сайті відповідача (державного вищого навчального закладу) було розміщено навчально-методичний комплекс для студентів за авторством співвідповідачки – доцента кафедри університету, в якому використано частину автореферату дисертації позивачки на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. Оскільки позивачка дозволу на використання автореферату відповідачам не надавала, то вважала, що порушено її немайнові та майнові авторські права, просила стягнути компенсацію.
Суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки законом встановлена можливість відтворення уривку з твору без згоди автора, якщо цей твір створено для навчання, а інший твір, у якому відтворюється уривок, теж створений для досягнення цієї цілі. Відтворення частини автореферату позивачки в навчально-методичному комплексі можливе і без згоди автора, оскільки це є вільним відтворенням примірника твору для навчання.
Верховний Суд не погодився з таким висновком і зазначив, що за загальним правилом використання твору як об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання цього об’єкта.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (ст. 54 Конституції України).
Як виняток, допускається правомірне використання твору як об’єкта права інтелектуальної власності без дозволу особи, яка має виключне право дозволяти його використання, у разі якщо це передбачено відповідною нормою закону.
Цитування є вільним використанням твору із зазначенням імені автора і джерела запозичення. По своїй суті цитування є найбільш значущим обмеженням авторського права. Воно служить своєрідним фундаментом для інших обмежень авторських прав.
ВС підкреслив, що умовою для правомірності цитування є зазначення імені автора твору і джерела, з якого та чи інша цитата запозичується, що має вказати на походження процитованого твору, який використовується без дозволу автора.
Протилежністю використанню твору як позитивної дії є плагіат. Плагіатом вважається, зокрема, використання цитат з іншого твору (частини твору) без посилання на відповідне джерело, тобто без дотримання такої умови правомірності цитування, як зазначення імені автора твору та джерела.
Доводи про те, що РГ «Підручники і посібники» без згоди автора мала право використовувати спірний художній твір, оскільки такий використано у виданнях навчального характеру, не заслуговують на увагу, тому що спростовані зібраними у справі доказами, а відповідач не довів використання спірного художнього твору в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях навчального характеру.
Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є, зокрема, плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.
Компенсація підлягає стягненню в разі доведення факту порушення прав суб’єкта авторського права, зокрема при плагіаті. Для задоволення вимоги про стягнення компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які кваліфікуються як порушення авторського права. Для визначення розміру такої компенсації враховується, зокрема: факт порушення прав і яке саме порушення допущено; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів); принципи приватного права (добросовісність, справедливість, розумність).
У цій справі суди врахували, що відповідачка використала твір без дотримання такої умови правомірності цитування, як зазначення імені автора твору та джерела. З урахуванням того, що суди встановили факт плагіату (використання частини автореферату позивачки було без зазначення її імені та джерела), ВС вважає, що вимога про стягнення компенсації підлягає задоволенню.
Постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 308/7570/18-ц (провадження № 61-7051св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117473137.
