Розмір соціальної допомоги на дитину з інвалідністю та розмір надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю не можуть бути нижчими від розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Зазначені соціальні виплати не можна рахувати сукупно, оскільки допомога на дитину сплачується на утримання дитини з інвалідністю, а надбавка на догляд за дитиною сплачується безпосередньо на утримання особи, яка здійснює такий догляд і не має інших видів доходів.
Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі щодо перерахунку та виплати державної соціальної допомоги як дитині з інвалідністю до 18 років і надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю до 18 років у розмірах, які не нижчі від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до обставин справи син позивача є особою з інвалідністю з дитинства. Рішенням управління соціальної політики позивачу призначено державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю з дитинства в розмірі 1418,90 грн та надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю у розмірі 1372,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок зазначених виплат, посилаючись на ч. 2 ст. 46 Конституції України, якою передбачено, що соціальні виплати не можуть бути меншими за прожитковий мінімум. Відповідач відмовив у здійсненні перерахунку. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач оскаржив її в судовому порядку.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суди керувалися тим, що щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до розміру прожиткового мінімуму, встановлюється особі у випадку, якщо сума державної соціальної допомоги як дитині з інвалідністю до 18 років разом із встановленою до неї надбавкою (на догляд за особою) є меншою за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.
КАС ВС скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив з огляду на таке.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» державна соціальна допомога призначається на дітей з інвалідністю віком до 18 років – 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
В абз. 3 ч. 4 ст. 3 Закону передбачено, що надбавка на догляд за іншою дитиною з інвалідністю встановлюється в розмірі, крім іншого, на дитину з інвалідністю віком від 6 до 18 років – 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що на 2022 рік прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність: з 1 січня –1934 грн, з 1 липня – 2027 грн, з 1 грудня – 2093 грн.
Згідно з п. 10 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 року № 79, якщо щомісячний розмір державної соціальної допомоги не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру. У разі коли щомісячний розмір державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд особам з інвалідністю з дитинства I групи, віднесених до підгрупи А, не досягає розміру державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд, що виплачується на дітей з інвалідністю підгрупи А віком від 6 до 18 років, призначається щомісячна доплата в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.
Суди попередніх інстанцій установили, що позивач доглядає за дитиною з інвалідністю з дитинства. Станом на 1 грудня 2022 року розмір соціальної допомоги на дитину з інвалідністю та розмір надбавки на догляд за цією дитиною разом становить 2881,60 грн.
Беручи до уваги наведені правові норми, юридичні позиції та обставини справи, зокрема те, що позивач інших доходів, окрім зазначених вище соціальних виплат, не отримує, КАС ВС не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в цьому випадку суди не застосували закон, який підлягав застосуванню.
У ч. 3 ст. 46 Конституції України зазначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Судами встановлено, що позивач та його дитина з інвалідністю з дитинства підпадають під усі умови, визначені зазначеною конституційною нормою, для того, щоб рівень життя і позивача, і його дитини був не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Для вирішення цього спору судам необхідно було застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, які мають найвищу юридичну силу, в тому числі й над законами України та постановами Кабінету Міністрів України.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на соціальну допомогу на дитину з інвалідністю у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, і надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю в розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Зазначені виплати не можна розглядати в сукупності, оскільки виплати стосуються двох осіб (дитини та його батька), а не однієї особи. У цьому випадку позивач не отримував інших виплат, окрім надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю.
Постанова Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 500/429/23 (адміністративне провадження № К/990/32998/23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118305793.
