На судову систему України покладається обов’язок не тільки призначити покарання особам, визнаним винуватими у воєнних злочинах, а й відновити порушені майнові права громадян, юридичних осіб і держави, відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, завдану воєнними діями.
На цьому наголосила суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Світлана Яковлєва під час форуму «VI Business & Legal Real Estate Forum».
Спікерка висвітлила тему «Відшкодування шкоди, заподіяної війною: можливості українського правосуддя». За її словами, питання про відшкодування шкоди, завданої рф, постало в 2014 році, а з початком повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну воно ще більше загострилося. Понад 1,5 роки агресор цинічно знищує мирне населення, цивільну інфраструктуру України, руйнує майно, зухвало нехтує нормами міжнародного гуманітарного права, порушує закони та звичаї війни. Тому дуже важливим є відновлення справедливості й притягнення винуватих осіб до кримінальної відповідальності. Відсутність належного покарання винуватих осіб може спонукати їх повторити скоєне і в майбутньому.
Світлана Яковлєва зауважила, що національне законодавство дозволяє притягувати до кримінальної відповідальності за воєнні злочини комбатантів, тобто безпосередніх виконавців цих злочинів. Вищі посадові особи держави-агресора мають імунітет від переслідування в національних судах, притягнути їх до відповідальності може Міжнародний кримінальний суд або міжнародні трибунали. Втім, Україна не ратифікувала Римський статут і не підпадає під юрисдикцію МКС (сьогодні юрисдикція Міжнародного кримінального суду поширюється на територію України відповідно до Заяви Верховної Ради України до Міжнародного кримінального суду про визнання Україною юрисдикції міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та Заяви Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР”, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян»).
Існує кілька механізмів відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями третіх осіб. У постраждалих від воєнних злочинів є два шляхи для відшкодування шкоди. Перший – звернення до прокурора МКС, який діє на території України. Це один з основних кроків на шляху до отримання компенсації через орган міжнародної кримінальної юстиції, оскільки МКС є ефективним механізмом у боротьбі із вчиненням найтяжчих злочинів. Окрім цього, МКС є першим міжнародним судовим органом, у якому особи можуть брати участь та вимагати належного відшкодування.
Другий – заявлення цивільного позову у кримінальному провадженні щодо воєнних злочинів. Цей механізм відшкодування шкоди є більш дієвим, адже інститут цивільного позову у кримінальному процесі існує давно, для його застосування не потрібно створювати нові органи. Крім того, кримінальне провадження є ефективним механізмом збору надійної доказової бази, яка використовуватиметься для доказування не тільки події злочину, а й шкоди, завданої цими діями.
Суддя ВС нагадала, що підставою для відшкодування шкоди, заподіяної війною, є реєстрація факту вчинення воєнних злочинів (за даними Офісу Генпрокурора, станом на 1 жовтня 2023 року зареєстровано понад 100 тис. воєнних злочинів). Сам факт реєстрації вчинення воєнного злочину і подальше здійснення досудового розслідування та збір доказів у кримінальному провадженні – все це дає підстави особі, яка зазнала шкоди внаслідок цього злочину, вимагати її відшкодування.
Для відшкодування шкоди постраждалому насамперед необхідно подати заяву про вчинення кримінального правопорушення та про залучення до кримінального провадження як потерпілого з доказами завдання майнової шкоди, а після повідомлення особам про підозру – заявити цивільний позов у кримінальному провадженні.
Зараз існує практика, коли цивільні позови у кримінальному провадженні пред’являються до рф. У таких випадках суд має відмовити в цивільному позові, тому що механізм притягнення до відповідальності і стягнення відшкодування стосується конкретної особи, визнаної винуватою (індивідуальна відповідальність).
Доповідачка наголосила, що кожен вирок, ухвалений національними судами в кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів, кожне судове рішення в цивільних справах щодо відшкодування шкоди постраждалим від війни можуть бути доказами для МКС та міжнародних трибуналів (у разі їх створення) на підтвердження вини вищих посадових осіб рф у вчиненні воєнних злочинів.
«Нерухоме майно є особливим об’єктом права власності. Судовий захист права власності на об’єкти нерухомості – це один з основних принципів західних країн, і, відповідно, Україна також рухається в цьому напрямі», – зазначив суддя-спікер Касаційного господарського суду у складі ВС Юрій Чумак у межах сесії форуму «Операції з нерухомістю».
Продовжуючи виступ, доповідач зупинився на актуальних правових висновках ВС у спорах щодо недійсних, нікчемних договорів у сфері нерухомості.
Про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності йдеться у постанові ВП ВС від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20.
Селищна рада продала ТОВ земельну ділянку комунальної власності без проведення земельних торгів. Підставою стало те, що на цій ділянці нібито був об’єкт нерухомого майна, право власності на який товариство зареєструвало за собою. Придбавши земельну ділянку, покупець поділив її на шість інших із присвоєнням їм кадастрових номерів.
Незабаром рада довідалася про незаконність спорудження вказаного об’єкта, оскільки ні замовник будівництва, ні товариство-відповідач не мали на земельну ділянку відповідного речового права, з огляду на що управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України скасувало реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт.
ВП ВС зазначила, що об’єкт незавершеного будівництва, збудований на земельній ділянці, що на час будівництва не була відведена для цієї мети, є об’єктом самочинного будівництва, на який особа, що здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності.
Державна реєстрація права власності на такий об’єкт недобросовісним набувачем не означає виникнення права власності на цей об’єкт, а тому така особа не може претендувати на набуття земельної ділянки під цим будівництвом у власність чи користування в неконкурентний спосіб на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт самочинного будівництва, укладений без дотримання конкурентних засад, є нікчемним згідно зі ст. 228 ЦК України як такий, що спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності.
Таким чином, ВП ВС дійшла висновку, що, незважаючи на те, що товариство поділило первинну земельну ділянку на шість, що за обставин цієї справи суд оцінює як відсутність наміру завершити розпочате будівництво на всій площі придбаної первинної земельної ділянки, відповідач як покупець за нікчемним спірним договором купівлі-продажу має юридичний обов’язок повернути позивачеві як продавцеві за цим договором, який діє в інтересах територіальної громади, всі спірні земельні ділянки в комунальну власність.
«Суд повинен гарантувати право власності, яке набуте відповідно до закону. Правові позиції, факти і обставини, викладені в рішеннях ВС, мають враховуватися надалі для розуміння проблемних питань щодо інвестування в об’єкти нерухомості», – наголосив Юрій Чумак.
Детальніше з презентацією Юрія Чумака можна ознайомитися за посиланням http://surl.li/lwhvm.
Форум організований виданням «Юридична практика».
Відео заходу – https://www.youtube.com/watch?v=Ibn8nmLa7KE.
