Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ, як право іпотеки, також має допускатися правопорядком. Про це сказав суддя Верховного Суду в касаційному цивільному суді Василь Крат на заході «Добросовісність іпотекодержателя».
Василь Крат порушив питання, наскільки недійсність договору має універсальний характер і дозволяє автоматично «знищити» подальші юридичні факти стосовно іпотечного майна, щоб повернути status quo, та як у такому разі належить захищати права добросовісного іпотекодержателя.
Він звернув увагу, що Цивільний кодекс для Східної Галіції 1797 року врегульовував витребування чужої речі, відданої в заставу всупереч волі власника. Однак передбачав можливість для добросовісного володільця стягнути шкоду з боржника в порядку регресу.
Німецьке цивільне уложення (BGB) у § 1207 (Передача в заставу неправомочними особами) передбачає, що якщо річ не належить заставодавцю, то щодо застави відповідно діють розпорядження § 932, § 934, § 935 про набуття власності.
У Цивільному кодексі Української РСР 1922 року було передбачено, що власник має право відшукувати своє майно з чужого беззаконного володіння і вимагати від недобросовісного володільця повернення всіх прибутків, які він дістав і повинен був дістати за весь час володіння; від добросовісного ж володільця — всіх прибутків, які він дістав і повинен був дістати з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння. Володілець також має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних витрат на майно. Василь Крат зауважив, що, за загальним правилом, до укладеного невласником договору застави застосовувалася конструкція недійсності, натомість у доктрині вказувалося, що добросовісність заставодержателя «лікує» правочин, відповідно добросовісний заставодержатель набуває права застави.
Подібний підхід застосовується в Законі про речове право Естонської Республіки, який містить ст. 282-1 «Добросовісне набуття права застави». Передбачено, що в певних випадках заставодержатель набуває права застави й тоді, коли заставодавець не був правомочний на встановлення застави, за винятком випадку, коли заставодержатель не був добросовісним при обтяженні предмета правом застави. Добросовісного придбання права застави не відбувається, якщо річ була викрадена, втрачена або іншим чином вибула з володіння власника без його волі.
Також Василь Крат звернув увагу, що окрему норму, яка присвячена набуттю права застави у випадку, коли особа передає в заставу річ, на яку не має права власності, прописано в Принципах, визначеннях та типових нормах європейського приватного права (DCFR). У ст. IX.-2:108 визначено, що навіть якщо забезпечувальний боржник не має права або повноваження розпоряджатися майном, забезпечувальний кредитор набуває забезпечувального права заставного типу на вказане майно за певних визначених умов.
Суддя навів постанову Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, в якій зроблено висновок, що іпотека є правом на чужу річ. Також він звернув увагу, що в Законі України «Про іпотеку» згадується про добросовісність іпотечних відносин (ч. 4 ст. 26 Закону). Водночас до іпотечних відносин застосовуються загальні засади приватного права, зокрема справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Василь Крат зазначив, що в практиці касаційного суду неодноразово застосовувалася конструкція «добросовісний іпотекодержатель» і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість.
Доповідач зауважив, що принцип доброї совісті не може обмежуватися певною сферою (наприклад, не поширюватися при вирішенні спору про визнання недійсним договору іпотеки). Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку. Витребування майна від добросовісного набувача не припиняє основного зобов’язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки, якщо інше не передбачено договором. Закон не встановлює недійсність такого правочину (його нікчемність). Конструкція «добросовісний іпотекодержатель» (тобто той, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із невласником), хоча прямо й не передбачена в приватному праві, є проявом добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України).
Василь Крат наголосив, що по суті існує три допустимі варіанти для кваліфікації вчинення договору іпотеки іпотекодавцем-невласником у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого іпотекодавець набув права власності:
- перший варіант – оскільки в момент вчинення договору іпотеки іпотекодавець був власником, а підстави недійсності мають існувати в момент вчинення правочину, то підстав для визнання такого правочину недійсним немає;
- другий варіант – недійсність договору купівлі продажу не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків (має місце тільки в одиничних випадках, передбачених у законі). Тому повинна враховуватися добросовісність / недобросовісність іпотекодержателя, для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки. При цьому, очевидно, що добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки, як укладення договору невласником;
- третій варіант – при визнанні недійсним договору іпотеки має враховуватися добросовісність іпотекодержателя. У разі відсутності підстав для кваліфікації іпотекодержателя як недобросовісного, добра совість «лікує» таку ваду договору, як укладення договору невласником.
Захід «Добросовісність іпотекодержателя» організований Комітетом Асоціації правників України з цивільного, сімейного та спадкового права 22 вересня 2023 року.
Презентація Василя Крата – https://is.gd/KXpdNi.
