УДК 155.9               

Горський Сергій Віленович
к.соц..н. доц., доцент кафедри філософії,
іноземних мові та соціально-гуманітарних дисциплін Київського університету інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія»

Анотація. Конфлікти були, є і будуть, вони супроводжують наше життя як хвороби. В тезах описані проблемні аспекти конфліктогенів, як основи конфлікту.

Ключові слова: конфлікт, психологія хвороби, життя людини, конфліктогени.

Бібліографічний опис: Горський С.В. Проблемні аспекти конфліктогенів, як основи конфлікту / С.В. Горський. Судово-психологічна експертиза. Застосування поліграфа та спеціальних знань в юридичній практиці: Електронний журнал / [редкол.: Назаров О. А. (голов. ред.) та ін.]. К., 2022. № 1 (22). Дата публікації: 30.05.2022. URL: https://cutt.ly/U7E55I1 (дата звернення: 30.05.2022).

Текст статті.  

Конфлікти були, є і будуть, вони супроводжують наше життя як хвороби. Здається навіть дивним, що конфліктологія як практична наука, на відміну від медицини, з’явилася нещодавно, у другій половиш ХХ століття, а серйозне ставлення до неї з боку громадських і державних кіл виникло лише після “Карибської кризи” — глобального конфлікту, що поставив людство на межу третьої світової війни.

Слово конфлікт походить від лат. Conflictus – зіткнення. Ядром конфлікту може бути проблема, або усвідомлення носіями конфліктної ситуації своїх протилежних інтересів та цілей діяльності. За підрахунками вчених встановлено, що окремі аспекти конфліктів досліджуються не менше ніж 11 окремими науками: воєнними науками, історією, психологією, філософією, мистецтвознавством і навіть математикою. Слід визнати найбільш ґрунтовні досягнення у соціології та психології конфлікту.

Конфліктологія – це наука про причини виникнення, закономірності ескалації або ж деескалації та способи розв’язання конфліктів усіх типів, виходячи з можливостей теорії та набутого практичного досвіду.

Конфлікти та пов’язана з ним боротьба між індивідами становить невід’ємну частину історії людства.

Професор інституту стратегічних досліджень при Гарвардському університеті Семюель Хантінгтон висуває теорію яка називається “зіткнення цивілізацій”, де історія людства розглядається як історія війн.

Починаючи з Вестфальського миру (1648р. кінець 30-річної війни між Швецією, Німеччиною та Францією) конфлікти в світі переважно, можна розглядати, як конфлікти між правителями які намагались збільшити свою могутність. Під час цих конфліктів утворювались національні держави і починаючи вже з Французьської революції XVIII ст., головна лінія протиріч проходила між націями. Війни королів скінчились, почались війни народів. Ця модель існувала до кінця першої світової. Потім внаслідок російської революції та реакції на неї приходить конфлікт ідеологій. Після закінчення «холодної війни» головною рушійною силою конфліктів стає зіткнення цивілізацій, «цивілізаційні відмінності мають стати головною причиною конфліктів у посткомуністичному світі».

 Але 80% конфліктів виникають проти бажання їх учасників.

Головну роль у виникненні конфліктів відіграють так звані конфліктогени.

Конфліктогени – слова, дії (або бездіяльність) які сприяють виникненню конфлікту.

Негативну суть конфліктогенів пояснює те що ми більш чуттєві до слів інших ніж до того, що кажемо самі. Ми не приділяють значення своїм словам, але приділяють велику увагу тому що чуємо. Ця особливість закладена в психології людини, наше бажання захистити себе, свою гідність від можливого зазіхання будь якими засобами. Тому на конфліктоген в наш бік ми намагаємось відповісти більш сильним конфліктогеном, часто максимальним з усіх можливих. Закономірність ескалації конфліктогенів можна пояснити тим, що отримавши конфліктоген в свій адрес постраждалий бажає компенсувати свій психологічний програш, тому відчуває бажання позбавитись від роздратування відповіддю образою на образу.

Перший конфліктоген часто з’являється ситуативно проти бажання людини, а далі починається ескалація конфліктогенів яка призводить до конфлікту. Для запобігання конфлікту треба розірвати ланцюг конфліктогенів. Для цього існують правила безконфліктного спілкування.

1. Не використовуйте конфліктогени.

2. Не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген.

3. Демонструйте емпатію до співбесідника.

4. Робіть якомога більше позитивних посилань.

Конфліктоген налаштовує нас на боротьбу тому він супроводжується виділенням у кров адреналіну, який надає нашій поведінці риси агресивності. Сильні конфліктогени, викликають гнів та ярість супроводжуються – норадреналіну. І навпаки позитивні, благодійні посилання налаштовують на комфортне, безконфліктне спілкування супроводжуються виділенням – ендорфінов (гормонів задоволення).

Можна виділити наступні типи конфліктогенів.

1. Зверхність, бажання до лідерства (превосходства)

Прямі прояви - накази, погрози, зауваження або будь яка критична оцінка, звинувачення, сарказм.

Прояви з відтінком доброзичливості (ви розумна людина , а робите...)

2. Прояв агресії.

Природна агресія, як риса особистості. Є люди з підвищеною агресивністю (ходячий конфліктоген) є з нижче середньою, повна відсутність межує з апатією.

Ситуативна агресивність, як відповідь на внутрішні або зовнішні конфлікти. В психології це називається фрустрацією. Виникає як захисна реакція на реальну або уявну загрозу. Три способи зняти агресію: 1. Пасивний – поплакатися, розповісти комусь. 2. Активний. 3. Логічний – порахувати до десяти а потім діяти.

3. Прояв егоїзму.

Егоїзм – цінностна орієнтація людини, яка відображає ставлення до інших як до об’єкту та джерелу досягнення власних цілей.

Поведінку сторін конфлікту зумовлено не тільки об’єктивними суперечностями в інтересах, а й суб’єктивним сприйняттям і оцінкою ситуації, певною спрямованістю кожної із сторін. Багато важить спрямованість і стиль поведінки осіб, які репрезентують кожну зі сторін. Якщо ми будемо поводитись обачливо то зможемо зменшити кількість конфліктів в нашому, і так конфліктному житті.