23 лютого 2023 року Одеський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси у цивільній справі про визначення місця проживання дитини (справа №522/15147/22).

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично з 2016 року разом з малолітньою дитиною проживає в м. Одесі, а тому на підставі положень ч. 1 ст. 27 ЦПК України справа підсудна районному суду м. Одеси. Апелянт вказав, що предметом заявленого позову є визначення місця проживання дитини, яка проживає у м. Одесі, а тому розгляд справи за місцем проживання малолітньої дитини та за місцем знаходження третьої особи - органу опіки та піклування буде сприяти встановленню фактичних обставин у справі.

З матеріалів справи встановлено, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача є м. Донецьк. Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання/перебування відповідачки є м. Одеса.

Вирішивши питання про передачу справи на розгляд до іншого суду, суд першої інстанції вважав, що надана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є тим документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача у розумінні вимог ст. 27 ч. 1 ЦПК України. Зазначені висновки суд зробив, пославшись на пункт 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року, з відповідними змінами від 09 серпня 2017 року. Суд, вказавши про відсутність доказів реєстрації місця проживання/перебування відповідачки на території Приморського району м. Одеси, та пославшись на розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38/14 від 02 вересня 2014 року «Про визначення територіальної підсудності справ», справу направив на розгляд за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Проте колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду не погодилася з таким висновком.

Згідно абзацу першого частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (стаття 4 ч. 1, 2 Закону). Частиною першою статті 5 Закону визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, зі змінами, регулює як механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, так і облік даних про внутрішньо переміщених осіб, включених до Єдиної інформаційної бази, у тому числі, містить дані про фактичне місце проживання/перебування таких особи, які по суті являють собою реєстрацію фактичного місця проживання/перебування цих особи у зв`язку із тимчасовою окупацією частини території України, на якій була проведена реєстрація місця проживання/перебування осіб до їх переселення до інших регіонів країни.

При цьому, прийнявши рішення про передачу справу на розгляд іншому суду, поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265 втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», на пункт 9 якої посилався суд, як на підставу прийняття рішення в порядку ст. 31 ЦПК України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад" прийнятий Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), згідно пункту 4 якого визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

На період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя положення частини першої статті 4 Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. Особа, місце проживання якої зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки. Відомості про зареєстроване місце проживання такої особи у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, вносяться до реєстру територіальної громади, яка здійснила відповідну реєстраційну дію за межами тимчасово окупованої території може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що переселенці, які покинули домівки внаслідок бойових дій та окупації місць їх постійного проживання, можуть звертатися з позовами до судів в районах тимчасового перебування. Якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як внутрішньо переміщена особа, то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування. Отже, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача при визначені підсудності розгляду справ за ч. 1 ст. 27 ЦПК України.