У разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності чи покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України, подовженого на період ухилення.
Закінчення загальних строків, установлених ч. 2 цієї статті (п’ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п’ять років – проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. Відповідно до цих судових рішень особу засуджено за ст. 195, ч. 1 ст. 350 КК України до покарання за сукупністю злочинів у виді арешту на строк шість місяців.
Касаційний кримінальний суд у складі ВС передав це кримінальне провадження на розгляд ВП ВС для вирішення виключної правової проблеми. Зокрема, колегія суддів ККС ВС не погодилася з викладеним у постанові об’єднаної палати ККС ВС від 5 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19 (провадження № 51-5464кмо20) тлумаченням змісту ч. 2 ст. 49 КК України.
Розглядаючи кримінальне провадження як суд касаційної інстанції, ВП ВС з’ясувала, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 2 КПК України формально здійснив провадження, порушивши право засудженого на об’єктивний та неупереджений перегляд справи щодо нього в порядку апеляційної процедури. Велика Палата ВС констатувала, що ухвалу апеляційного суду постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, її не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою. Отже, ВП ВС частково задовольнила скаргу захисника, ухвалу апеляційного суду скасувала та призначила кримінальне провадження на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання, що становить виключну правову проблему, ВП ВС керувалася таким.
Друге речення ч. 2 ст. 49 КК України не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватися після відновлення їх перебігу. Недостатня визначеність формулювання ч. 2 ст. 49 КК України зумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питання – як саме розглядати наведені в третьому реченні загальні строки: 1) як такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у ч. 1 ст. 49 КК України диференційованих строків у всіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду й наступного з’явлення її із зізнанням чи затримання; 2) як альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.
Наведені два можливі підходи до співвідношення диференційованих та загальних строків давності зумовлюють два варіанти конкретизації кримінально-правового змісту ч. 2 ст. 49 КК України.
У першому варіанті терміни, передбачені ч. 1 цієї статті, безумовно нівелюються в разі ухилення підозрюваного, обвинуваченого від суду або розслідування, і така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності виключно після спливу п’яти років із дня вчинення кримінального проступку й п’ятнадцяти років – злочину. Другий варіант передбачає пріоритетність вибору того різновиду строків, який є сприятливішим для особи під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.
В основу правової позиції, сформульованої ОП ККС ВС в постанові від 5 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19, покладено тлумачення змісту ч. 2 ст. 49 КК України за першим варіантом. ВП ВС зауважила, що такий підхід не відповідає точному змісту кримінально-правової норми та дійсній волі законодавця, і відступила від правового висновку.
На переконання ВП ВС, реалізація принципу гуманізму під час тлумачення та застосування конкретного положення закону про кримінальну відповідальність здійснюється за правилом: якщо відповідне положення містить елемент невизначеності й вона не може бути усунута з урахуванням інших конкретних чи загальних положень, таке положення має застосовуватися за найбільш сприятливим для особи варіантом з усіх можливих.
Підхід, за якого сам лише факт ухилення підозрюваного, обвинуваченого від досудового розслідування або суду повністю нівелює диференційовані строки давності, означає, що продовження злочинної діяльності тягне кращі правові наслідки, ніж перебування в розшуку. Вчинення особою в межах передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України строку нового злочину не нівелює диференційованого строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин. У цьому разі строк давності переривається і починає відраховуватися з моменту вчинення нового злочину. Тобто диференційований строк не замінюється на загальний, більш обтяжливий для особи, а лише відтерміновується його початок.
У разі беззастережної заміни передбачених ч. 1 ст. 49 КК України строків загальними особа опиниться в гіршому становищі порівняно з тією, котра до спливу диференційованих строків учинить навіть низку нових злочинів, у тому числі тяжких. Зазначене є очевидно несумісним зі справедливістю як властивістю права, що вимагає співмірності юридичних наслідків протиправних дій їхній соціальній небезпечності.
Постанова ВП ВС від 2 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20 (провадження № 13-26кс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108960086.
