У січні 2023 року колегія суддів 7ААС своїм рішенням захистила права військовослужбовця щодо збереження місця роботи на період проходження служби у лавах ЗСУ.
Суть спору: Позивач, перебуваючи у відпустці, звернулася до роботодавця із заявою про звільнення із займаної посади за власним бажанням відповідно до вимог ст. 38 КЗпП. Однак до закінчення двотижневого строку попередження про звільнення відповідно до цієї ж статті позивачем усно та письмово було відкликано подану заяву.
Також у період відпустки позивач була мобілізована та призвана на військову службу, а тому відповідно мала бути звільнена від основної роботи із збереженням заробітної плати згідно з положеннями ст. 119 КЗпП України. Однак, не зважаючи на вказані обставини, відповідач звільнив позивача із займаної посади за власним бажанням за нормами ст. 38 КЗпП.
Розпорядження про своє звільнення позивач оскаржила до Чернівецького окружного адміністративного суду, де в задоволенні позову їй відмовили, однак колегія суддів 7ААС рішення суду першої інстанції скасувала та ухвалила нове.
Правова позиція:Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. (ст. 38 КЗпП України).
Згідно з роз’ясненнями Пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” працівник, який попередив роботодавця про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення двотижневого строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.
Досліджуючи матеріали справи, колегія суддів 7ААС встановила, що розпорядження роботодавця було винесено до закінчення вказаного двотижневого строку попередження. При цьому, відповідачем не надано жодних доказів того, що на місце позивача, на момент її звільнення, був запрошений інший працівник.
Також суд з’ясував, що позивач, перебуваючи у відпустці, засобами поштового зв’язку направила відповідачеві заяву про відкликання заяви про звільнення. Те, що відповідач не отримав вказану заяву станом на час винесення розпорядження про звільнення може свідчити про те, що відповідач не знав про таку заяву, однак ця обставина не нівелює обов`язок відповідача дотриматись двотижневого терміну попередження до звільнення позивача. Водночас не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП України).
Разом з тим суд встановив, що позивач під час відпустки була призвана на військову службу у рамках мобілізації та приступила до виконання своїх службових обов’язків.
Таким чином, до працівників, призваних на військову службу за призовом, зокрема, під час мобілізації, застосовуються гарантії, передбачені чинним законодавством: зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, у яких вони працювали на час призову, і у період до липня 2022 року зберігається середній заробіток
За таких обставин звільнення позивача на підставі оскаржуваного розпорядження фактично відбулось за ініціативою відповідача у період проходження позивачем служби у лавах ЗСУ. А це свідчить про незаконність дій роботодавця та безпідставність звільнення.
Детальніше з мотивами прийнятого Сьомим апеляційним адміністративним судом рішення можна ознайомитись у ЄДРСР за номером справи (№ 600/2261/22-а).
