Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сергій Погрібний, Ольга Ступак і Сергій Бурлаков розповіли суддям першої інстанції про належні способи захисту права власності, розгляд банківських спорів з урахуванням законодавчих змін та правові наслідки недодержання сторонами правочину вимог закону.
Сергій Погрібний прочитав лекцію на тему «Захист права власності в цивільному судочинстві: практика Верховного Суду», під час якої йшлося про застосування різних способів захисту цивільних прав, зокрема віндикаційного позову, позову про визнання права власності та негаторного позову.
За загальним правилом, зауважив він, віндикаційний позов застосовується тоді, коли між сторонами немає договірних відносин. Так, у постанові КЦС ВС від 6 липня 2022 року у справі № 521/20396/18 зазначено, що коли спір стосується правочину, укладеного самим власником, тоді його відносини з контрагентом мають договірний (зобов’язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав та правомірних інтересів. Водночас, коли власник та фактичний володілець майна не перебували в договірних відносинах один з одним, власник може використовувати речово-правові способи захисту. Також у цій постанові КЦС ВС зазначив, що некоректне формулювання вимог позову (позивач просив повернути майно, а не витребувати від добросовісного набувача) не може перешкоджати захисту порушеного права особи, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову суперечить завданням цивільного судочинства.
Доповідач навів практику ВС щодо надання права на віндикаційний позов учасникам інших цивільних відносин (у відносинах з інвестування житлового будівництва, з приводу іпотеки); недопущення задоволення віндикаційного позову, пред’явленого до добросовісного набувача майна, що попередньо було придбане на прилюдних торгах, у порядку виконання судового рішення.
Сергій Погрібний звернув увагу на висновки, сформульовані в постанові ВП ВС від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15. У цій справі позивачка просила визнати право власності на новозбудовану квартиру. ВП ВС зазначила, що визнання права власності є ефективним і правомірним способом захисту прав покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця. Натомість позов про зобов’язання виконати умови договору в цьому спорі суд визнав неефективним способом захисту.
Також доповідач навів судову практику про те, що стосовно земель водного фонду ефективним є подання саме негаторного, а не віндикаційного позову, оскільки такі землі за законодавством не можуть вибувати із власності держави чи громади. Натомість до земель лісового фонду з метою їх витребування з протиправного володіння потрібно подавати саме віндикаційний позов, оскільки володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе.
Сергій Погрібний назвав знаковою постанову КЦС ВС від 1 червня 2022 року у справі № 688/2507/16. У цій справі суд відмовив у задоволенні позову про повернення колишньому власникові майна, конфіскованого в результаті виконання вироку суду, надалі скасованого. У постанові зроблено висновки, що ризики настання негативних наслідків реалізації державою своєї владної політики не можуть перекладатися на іншу приватну особу, зокрема й на добросовісного набувача конфіскованого майна позивача. Натомість захист прав позивача має відбуватися за спеціальним порядком, шляхом повернення цього майна державою, а в разі неможливості повернення майна – відшкодування повноважними органами держави вартості цього майна. «У такій правовій ситуації правила ЦК України, зокрема статей 387, 388, не застосовуються, оскільки держава застосувала свій примус», – сказав доповідач.
Крім того, у презентації суддя навів список чинних правових висновків Верховного Суду з приводу вирішення різноманітних спорів щодо захисту права власності.
Ольга Ступак прочитала лекцію на тему «Судова практика з розгляду спорів у сфері банківської діяльності».
Вона звернула увагу на основні законодавчі зміни, що регулюють кредитні відносини, за 2014–2022 роки.
Зокрема, йдеться про незастосування санкцій за непогашення кредитів військовослужбовцями (з 19 серпня 2022 року – крім кредитів на нерухомість і авто); мораторій на такі штрафи на період АТО для громадян; звільнення від погашення іпотеки за майно, що перебуває в АР Крим; звільнення ВПО від негативних наслідків невиконання грошових зобов’язань та ін. (див. презентацію). Для зручності застосування вказаних норм Ольга Ступак зробила інфографіку щодо набрання чинності відповідними змінами до законодавства.
Доповідачка звернула увагу й на зміни до розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, доповнені пунктами 18 і 19, відповідно до яких у період дії воєнного стану та 30-денний строк після його припинення позичальник звільняється від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення погашення кредиту. Вона зазначила, що суд повинен відмовити у стягненні таких нарахувань, якщо кредитодавець нарахував санкції після 24 лютого. Також на період дії воєнного стану продовжуються строки позовної давності (якщо він не сплив на 24 лютого 2022 року). Ольга Ступак звернула увагу, що суд повинен застосовувати відповідні норми, навіть якщо про це не просить відповідач.
Змінами до Закону України «Про іпотеку» законодавець передбачив, що в період дії воєнного стану та у 30-денний строк після його припинення не можна реалізувати майно, що перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, виселяти мешканців із таких квартир тощо. Суддя зауважила, що це не перешкоджає судам розглядати вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, вирішувати питання про виселення. Але, ухвалюючи відповідне рішення, суд має вказати, що його виконання не відбувається на вищезгаданий період. Разом із тим кредитори не можуть звертати стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а повинні звертатися до суду.
Доповідачка навела актуальну судову практику щодо розгляду спорів зазначеної категорії. Зокрема, звернула увагу на постанову Великої Палати ВС від 8 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, в якій зроблено висновок, що накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку». Іпотекодержателю не може бути відмовлено в державній реєстрації права власності на іпотечне майно у зв'язку з наявністю інших зареєстрованих обтяжень.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 ВП ВС зробила висновок про нікчемність умов кредитного договору щодо оплатності послуги з надання інформації. А в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 –визначила, що умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного до 13 січня 2006 року, стосовно встановлення додаткової плати (комісії) за обслуговування споживчого кредиту є оспорюваною.
У постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 вказано, що позов про витребування нерухомого майна є належним способом захисту прав іпотекодавця, який вважає, що його право порушене державною реєстрацією права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
Ольга Ступак звернула увагу також на постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 1 березня 2021 року у справі № 201/16014/13 щодо переходу права власності на іпотечне майно в порядку спадкування як підстави для заміни сторони виконавчого провадження при виконанні рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та ін.
Крім того, вона навела практику КЦС ВС, у якій розглядаються питання щодо типових помилок при вирішенні кредитних спорів (див. презентацію).
Сергій Бурлаков виступив із лекцією «Правочин: правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону».
Доповідач зазначив, що у позові про визнання правочину недійсним має бути обґрунтовано, чи дійсно він порушує права позивача. Оскільки при розгляді таких справ часто буває, що оскаржуваним правочином жодні права чи інтереси позивача не порушені. Зокрема, це стосується справ за позовами прокурорів в інтересах органів влади чи місцевого самоврядування.
Сталою є практика Верховного Суду про те, що не є належним способом захисту визнання правочину нікчемним. Сергій Бурлаков зауважив, що суд за власною ініціативою може застосувати наслідки нікчемності правочину, тоді як наслідки визнання правочину недійсним можна застосовувати лише за заявою позивача.
Спікер розповів про застосування Верховним Судом принципу добросовісності у справах щодо визнання правочинів недійсними. «Багато спорів, коли сторони формально діють правомірно, але недобросовісно. Ми визнаємо такі правочини фраудаторними», – сказав він.
Наприклад, зазначив доповідач, у практиці є багато справ, у яких після складання НАЗК протоколу посадова чи службова особа органу влади / місцевого самоврядування відчужує майно, щоб уникнути його конфіскації або звернення стягнення. Ознаками фраудаторності в подібних справах є те, що відчуження, як правило, відбувається на користь родичів чи близьких осіб, коли вже ініційовано спір або виникають обставини, що можуть призвести до позбавлення особи майна.
Фраудаторними можуть визнаватися також правочини щодо відчуження майна винуватцями ДТП, які розуміють, що на таке майно може бути звернено стягнення. «Такі правочини ми визнаємо недійсними, оскільки має місце недобросовісна поведінка відчужувача й вони спрямовані не на реальне настання результату, а на ухилення від можливої відповідальності», – сказав Сергій Бурлаков.
Він додав, що у справах про оспорення правочинів, укладених керівником юридичної особи або від її імені, необхідно дуже уважно аналізувати статутні документи. Треба досліджувати, чи дійсно були повноваження у відповідної особи, а також чи було фактичне виконання угоди тощо.
Доповідач розповів, що зараз на розгляді ВП ВС перебуває питання щодо початку перебігу встановленого в договорі строку оренди земельної ділянки. За законом цей строк починається з моменту реєстрації права оренди. У переданій на розгляд ВП ВС справі договір оренди укладено на п’ять років, а речове право зареєстровано через три роки після його укладення. «Виходить, що п’ять років перетворилися на вісім», – сказав Сергій Бурлаков.
Крім того, він звернув увагу на судову практику у спорах про визнання недійсними правочинів щодо майна дітей, вчинених без згоди органу опіки і піклування. КЦС ВС зробив правовий висновок, що сама собою відсутність попереднього дозволу органу опіки і піклування не є беззаперечною підставою для визнання недійсним договору, оскільки в цьому випадку треба досліджувати, чи порушені права дитини.
Також Сергій Бурлаков навів практику Верховного Суду щодо оскарження договорів довічного утримання та пов’язаних із ними договорами; визнання недійсними удаваних правочинів; ефективних способів захисту у справах, у яких оскаржується непідписаний або підписаний неналежною особою правочин тощо.
Лекції суддів КЦС ВС організовані Харківським регіональним відділенням Національної школи суддів України.
Презентація Сергія Погрібного – https://cutt.ly/xBBZf1j.
Презентація Ольги Ступак – https://cutt.ly/EBBXcSq.
Презентація Сергія Бурлакова – https://cutt.ly/QBBX4pp.
