Опублікований судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо визначення місця проживання дитини та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав охоплює рішення за період із 2018 року по липень 2022 року.
До огляду внесено низку важливих правових висновків КЦС ВС, які матимуть значення для формування єдиної правозастосовної практики. Серед цих висновків слід виокремити такі:
– у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини зауважено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, тому передусім мають бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об’єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків;
– у спорах між батьками про відібрання дитини та про повернення її за попереднім місцем проживання акцентовано, що відібрання дитини в контексті ст. 162 СК України – це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв’язку із чим у кожному випадку потрібно виявити й оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, проте з урахуванням права кожного з батьків і їхньої добросовісної поведінки задля дотримання прав дитини та кожного з них;
– у спорах між батьками та бабою / дідом про визначення місця проживання дитини вказано, що баба / дід, які не є законними представниками малолітньої дитини, не мають права на звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ними на підставі ст. 161 СК України. Водночас якщо буде встановлено, що батько був позбавлений батьківських прав під час судового розгляду / перегляду справи, а баба навпаки набула статусу законного представника дитини, а також з огляду на те, що дитина прижилася в баби та вважає її домівку звичайним місцем свого проживання, визначення місця проживання дитини разом із бабою, яка є їй близьким родичем, відповідатиме найкращим інтересам дитини;
– щодо врахування думки дитини при визначенні місця її проживання наголошено, що, визначаючи місце проживання дитини, суд може врахувати її думку щодо проживання з одним із батьків, проте згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати і сприяти захисту прав та інтересів дитини;
– стосовно участі органів опіки та піклування при визначенні місця проживання дитини зазначено, що рішення суду лише щодо розірвання шлюбу не є судовим рішенням, яке стосується визначення місця проживання дитини. Участь органів опіки та піклування обов’язкова при розгляді справ про визначення місця проживання дитини, інакше рішення суду, яким, зокрема, також вирішено питання місця проживання дитини, але без участі органів опіки та піклування, не може бути враховане як рішення про визначення місця проживання дитини.
