Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Альберт Єзеров 19 вересня 2022 року виступив із лекцією в межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів окружних адміністративних судів, організованої Національною школою суддів України.
Доповідач зазначив, що правосуддя є цінним за своєю формою та змістом тільки тоді, коли воно здатне забезпечити ефективне поновлення порушеного права. Цей висновок є цілком закономірним у правовій системі, яка визнає права індивіда зобов’язуючими для всієї публічної влади. Конституція України також демонструє відданість такій ідеї, визнаючи за людиною право вільно розвиватися, якому кореспондує позитивний обов’язок публічної адміністрації утверджувати й забезпечувати її права та свободи. Такий обов’язок реалізується через низку інструментів, ключовим з яких є саме здійснення правосуддя.
Водночас, як зауважив Альберт Єзеров, конституційні перетворення формують нові виклики для національного правозахисного механізму, даючи судам новітній правозастосовний інструментарій для забезпечення реалізації прямої дії норм Конституції в повсякденному правозастосуванні. Проте дієвість новел можливо забезпечити лише за умови окреслення методологічних особливостей використання таких процесуальних засобів і розкриття ключових принципів їх імплементації.
Отже, проблема захисту конституційних прав людини саме з погляду розуміння судами їхньої природи як фундаментальних набуває актуальності, що потребує належного осмислення підходів до застосування Конституції як основи під час здійснення правосуддя.
Суддя наголосив, що феномен Конституції не вичерпується лише її текстом, тобто формальним змістом. Конституція становить систему базових цінностей, покликаних обмежувати будь-які прояви свавілля публічної влади задля гарантій людських прав. Як текст, як система правових приписів, Конституція розкриває свій нормативний зміст у ролі Основоположного Закону, що встановлює організацію публічної влади й закріплює основоположні права і свободи.
Альберт Єзеров зазначив, що суди під час застосування правових норм, зокрема й конституційних, забезпечують реальний зв’язок між соціальними відносинами та юридичними нормами. Вони конкретизують і деталізують загальні норми, розкривають зміст правових понять. Розвиток Конституції, теорія і практика конституційного державотворення зумовлюють застосування конституційних норм судами.
Підхід, за якого суди виступатимуть захисниками базових конституційних цінностей, передусім людської гідності, дасть змогу судам стати і бути саме органами конституційного правосуддя в системі балансування влад. Отже, Конституцію належить застосовувати як акт прямої дії. Основним способом такого застосування є її судове тлумачення.
Лектор розповів, що реалізація принципу верховенства права вимагає від держави, яка є конституційною чи такою, що прагне до цього статусу, втілення верховенства права у правотворчу та правозахисну діяльність. Згідно зі ст. 129 Конституції України суди зобов’язані вирішувати спори, керуючись верховенством права. Водночас відповідно до процесуального законодавства суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Альберт Єзеров також висвітлив судову практику щодо застосування норми Конституції України як норми прямої дії.
Як приклад суддя навів зразкову адміністративну справу № 360/3611/20, у якій Суд дійшов висновку, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав, більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Звернув увагу і на висновок у справі № 640/7102/20, де Верховний Суд указав, що в разі визнання на час розгляду справи в апеляційній інстанції неконституційним закону, який був чинним на час провадження в суді першої інстанції, він не підлягає застосуванню.
Альберт Єзеров також зазначив, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуте за виключними обставинами. При цьому серед підстав для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами, зокрема, є неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано (ст. 361 КАС України).
Перегляд судових рішень, які ухвалені на підставі положень закону, визнаних неконституційними, є одним із проявів відповідальності держави та відповідального публічного урядування. В такий спосіб держава виконує свій обов’язок поновити права, які вона сама порушила, ухваливши акт, який став об’єктом судового конституційного контролю і був визнаний неконституційним.
