Позивач – територіальний орган Державної податкової служби в ході апеляційного перегляду судової справи подав заяву про відмову від позову, з яким звернувся до суду у 2015 році, стосовно вимог про стягнення з публічного акціонерного товариства податкового боргу, оскільки спірна сума була зарахована до бюджету у 2020 році. Водночас контролюючий орган просив задовольнити його заяву про присудження за рахунок відповідача суми сплаченого судового збору.
Суд апеляційної інстанції таку заяву задовольнив, і, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду у справі № 380/3138/20, роз’яснив, що в тому разі, коли позивач відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем вже після подання позовної заяви, то цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати як міру відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.
Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу відповідача на рішення апеляційного суду, вирішила відступити від висновку, викладеного, зокрема, у справі № 380/3138/20 з огляду на таке.
Аналіз змісту частин 1-3 ст. 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.
Суд вважає, що такий підхід законодавця нерозривно пов`язаний із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Отже, у тому разі, якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (ч. 2 ст. 139 КАС України), не підлягають розподілу.
Суд вважає, що підхід про розподіл судових витрат у випадку відмови позивача–суб`єкта владних повноважень від позову не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше «програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача–суб`єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов`язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору.
З урахуванням наведеного об`єднана палата КАС ВС дійшла висновку про те, що передбачене ст. 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Постанова Верховного Суду від 29 серпня 2022 року у справі № 826/16473/15 (адміністративне провадження № К/9901/47471/21) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/105973567.
