Під час онлайн-марафону «Бізнес в умовах воєнного стану», організованого Асоціацією адвокатів України, суддя-спікер Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Юрій Чумак поділився з колегами механізмами відшкодування збитків, завданих військовою агресією рф.
При фіксації руйнувань цивільних об’єктів та інфраструктури насамперед постало питання: які є способи відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Одна з реальних опцій, на якій наголошують міжнародні юристи, – подання позовів в іноземні юрисдикції. Це важливо, адже в разі ухвалення рішення міжнародним судом і приведення його до виконання буде й можливість звернути стягнення на всі арештовані активи рф.
Водночас потребує відповіді питання, як фізична особа може подати такий позов. Передусім це можуть зробити вимушені переселенці, які виїхали закордон, і власне постраждали від війни рф проти України. Перевагою у відстоюванні своїх прав для українських громадян можуть бути колективні позови. Однак зазначена процедура ускладнюється фінансуванням та тривалістю всього процесу.
Що ж можна зробити в Україні? Як зазначив Юрій Чумак, Верховний Суд уже зробив кроки для відшкодування шкоди, заподіяної веденням агресивної війни рф проти України, зокрема у своєму прецедентному рішенні висловив правову позицію щодо обмеження судового імунітету рф.
Не менш гострою залишається проблема належного збору доказів стосовно пошкодження чи руйнування майна. Суддя КГС ВС наголосив, що якнайшвидше потрібно збирати відповідну доказову базу, проводити експертизи, встановлювати вартість цих пошкоджень і фіксувати завдані збитки.
У контексті рішень українських судів Юрій Чумак зауважив, що виникне безліч питань щодо їх визнання та виконання на території іноземних держав.
«Нам треба готуватися до всіх цих викликів. Але практично діяти в цьому напрямі повинні як правоохоронні органи, суди, так і адвокати, подаючи обґрунтовані позови. Бо постраждалі люди й підприємства не можуть чекати», – підкреслив Юрій Чумак.
Суддя Касаційного кримінального суду у складі ВС Станіслав Голубицький акцентував, що Україна зазнала колосальних збитків через знищення об’єктів інфраструктури підприємств, організацій унаслідок збройної агресії рф, а наразі невідомо, коли вони будуть відшкодовані. Правоохоронні органи вже зареєстрували 25 тис. кримінальних правопорушень, пов’язаних із війною, зокрема щодо пошкодження зазначених об’єктів. «Кожен такий випадок фіксується правоохоронними органами, проводяться відповідні розслідування», – сказав суддя.
Доповідач зазначив, що умисне знищення ворогом об’єктів інфраструктури, в тому числі підприємств та організацій, унаслідок ведення воєнних дій, підпадає під дію ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни». Гаазька конвенція про закони і звичаї війни на суходолі забороняє рф під час воєнних дій нищити майно, яке належить Україні, а також передбачає відшкодування завданих росією збитків.
Зростання кількості таких злочинів збільшує навантаження на суддів. Станіслав Голубицький зауважив, що ця категорія справ нова, судова практика лише формується, однак при розгляді вказаних справ суди керуються загальними засадами, визначеними нормами кримінального і кримінального процесуального законодавства.
Частина пошкодженого майна розташована на окупованих територіях. Правоохоронні органи не мають доступу до нього й не можуть зібрати будь-яку доказову базу щодо вартості майна, обставин його пошкодження тощо. А на звільнених територіях такі докази збираються в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом. «За правилами КПК України спочатку проводиться огляд місця події, встановлюється механізм пошкоджень (чи внаслідок вибуху, чи загорання від вибуху тощо), ступінь пошкоджень і, відповідно, сума заподіяних збитків», – додав Станіслав Голубицький. Власник майна може сам розрахувати суму збитків і надати розрахунок слідчому, проте в кримінальних справах обов’язковою є судово-економічна експертиза. Крім того, доказами пошкодження майна в кримінальній справі можуть бути фото- та відеоматеріали.
Стаття 128 КПК України передбачає, що постраждала особа має право в межах кримінального провадження пред’явити цивільний позов про відшкодування заподіяної шкоди. Постає питання, хто має бути відповідачем за таким позовом. Спікер розповів, що шкода завдається переважно військовослужбовцями рф, які виконують вказівки свого керівництва, і встановити особу не завжди можливо. Навіть у разі встановлення особи виникає ще одне питання – чи може вона бути відповідачем, ураховуючи, що ініціатором військової агресії було вище політичне і військове керівництво рф.
Сьогодні обговорюється можливість створення спеціального міжнародного кримінального суду (трибуналу) для притягнення до відповідальності політичної і військової верхівки країни-агресора. Якби такий суд було створено та відповідні особи справді постали перед правосуддям, можна було б ставити питання про відповідальність держави рф за завдані збитки. Доповідач погодився з думкою про доречність стягнення такої компенсації саме з держави рф.
«Війна поставила нас у дуже складні умови. Змінюється світогляд, потрібно переглядати укладені раніше міжнародні угоди тому, що їх не дотримується рф, необхідно вносити зміни і до національного законодавства, зокрема щодо порядку стягнення шкоди, спричиненої рф. Перед нами постало дуже багато питань, які потребують детального вивчення і обговорення», – резюмував Станіслав Голубицький.
