Під час війни перед органами державної влади та судовою системою постали жорсткі виклики, які вимагають своєчасного адекватного реагування. В умовах воєнного стану особливо гостро, зокрема, постало питання колабораціонізму.
15 березня 2022 року набрав чинності Закон України № 2108-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність». Визначено поняття колабораціонізму, його форми, відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення, а також передбачено строк покарання за пособництво державі-агресору.
Однак варто констатувати, що на сьогодні без подальшого вдосконалення законодавства неможливо швидко та ефективно протидіяти проявам колабораціонізму, зокрема й серед представників судової влади. Війна з країною-агресором вимагає розроблення швидких і дієвих механізмів запобігання та протидії державній зраді.
Нагадаємо, що Вища рада правосуддя підтримала позицію Президента України щодо необхідності інспекції органів державної влади на предмет виявлення колабораційної діяльності. ВРП наголошує, що така інспекція має бути проведена і в судовій системі на підставі законодавчо визначених чітких алгоритмів.
У критичних реаліях сьогодення особливо небезпечною є відсутність можливості виконання Радою надзвичайно важливих функцій щодо тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності та надання дозволу на його затримання. На адресу ВРП надходить інформація щодо ймовірної колабораційної діяльності представників судової гілки влади, яка підлягає з’ясуванню. На жаль, за відсутності кворуму та за наявності законодавчих прогалин Рада на сьогодні позбавлена можливості ухвалювати належні рішення, що шкодить авторитету судової влади.
Варто констатувати, що без внесення відповідних законодавчих змін на сьогодні не можливо швидко та ефективно протидіяти проявам колабораціонізму серед представників судової влади. Такий механізм має бути швидким і дієвим та відповідати приписам Конституції та законів України.
Вища рада правосуддя вкотре закликає суб’єктів призначення якнайшвидше обрати / призначити членів конституційного органу у встановленому чинним законодавством порядку для відновлення роботи Ради насамперед задля захисту інтересів держави Україна.
ВРП підтримує ініціативу Ради суддів України щодо призупинення виплати суддівської винагороди суддям, дії яких можуть свідчити про колабораційну діяльність, державну зраду, пособництво державі-агресору. Водночас ВРП наголошує, що питання можливого обмеження конституційних гарантій суддів в умовах воєнного стану має бути унормоване в межах чинного законодавства.
Наразі держава продовжує витрачати кошти на виплату щомісячного грошового утримання повноважним суддям та суддям у відставці, щодо яких правоохоронними органами встановлено факти колабораційної діяльності.
При цьому судді, які під час мобілізації призвані до лав Збройних сил України та інших військових формувань і за якими зберігаються місце роботи і посада, можуть бути позбавлені виплати суддівської винагороди. На переконання ВРП, держава повинна надати таким суддям право обирати – отримувати суддівську винагороду чи грошове утримання у війську. Отримання суддівської винагороди суддями – не привілей, а одна з конституційних гарантій, якої судді, які стоять на сторожі збереження цілісності держави, наразі можуть бути позбавлені внаслідок недосконалого законодавства.
Нагадуємо, що виконання Вищою радою правосуддя як колегіальним органом функцій та повноважень у повному обсязі стане можливим лише після заповнення вакансій за квотою кожного із суб’єктів формування ВРП.
Законна процедура обрання / призначення нових членів Вищої ради правосуддя потребує тривалого часу. Заповнення всіх вакантних посад може тривати аж до кінця 2022 року, а реагування на кричущі потреби потрібне на вчора. З огляду на це ВРП звертає увагу суб’єктів законодавчої ініціативи на необхідність негайного делегування часткових повноважень ВРП Голові Верховного Суду як члену Ради за посадою або тимчасового відновлення роботи Ради в існуючому складі. Адже на сьогодні залишаються відкритими та неврегульованими важливі питання, з-поміж яких – гарантоване Конституцією України право на звільнення суддів з посад, зокрема у зв’язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров’я, звільнення у відставку.
Наразі в Україні у судді взагалі відсутня реальна можливість скористатися правом на звільнення із займаної посади з підстав, передбачених Конституцією України, що є прямим порушенням Європейської конвенції з прав людини.
Неприпустимою є пропозиція Ради суддів України, викладена у пункті 9 резолютивної частини рішення від 5 серпня 2022 року № 22, яким суддя як суб’єкт зі спеціальним статусом фактично позбавляється дотримання принципу незалежності, який не може бути застосований до будь-якої іншої особи.
Вказаною ініціативою органу суддівського самоврядування на практиці запропоновано усунути найвищий конституційний орган у системі судоустрою – Вищу раду правосуддя від процедури припинення відставки за пунктами 2, 4 частини першої статті 145Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чим може бути поставлено під загрозу авторитет та незалежність суддів України.
Крім того, ВРП звертає увагу, що повноваження з припинення відставки судді належить виключно Вищій раді правосуддя, отже, висуваючи таку пропозицію,Рада суддів України залишила поза увагою чинні норми закону.
Також доцільно передати вирішення питання припинення відставки на підставі статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Голові Верховного Суду як члену Ради за посадою, враховуючи наявний механізм тимчасової передачі повноважень.
Вища рада правосуддя усвідомлює, що делегування таких повноважень Голові Верховного Суду або відновлення роботи Ради без наявності кворуму не повною мірою відповідає нормам Конституції України, однак не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі обмеження стоять на сторожі непохитності довіри до судових інституцій, гарантованого права на справедливий суд та непорушності цілісності держави.
Європейська конвенція з прав людини є квінтесенцією цивілізаційних досягнень, на які ми повинні рівнятись, що є цілеспрямованим вектором руху до збереження сильної, цілісної правової держави.
Саме тому вважаємо, що наразі це єдиний можливий механізм невідкладного реагування держави на випадки колабораційної діяльності та державної зради у судовій системі, оскільки такими повноваженнями не наділений жодний правоохоронний орган.
Ставлячи на ваги Феміди відповідність Конституції України таких законодавчих змін та відсутність дієвого інструментарію протидії проявам колабораційної діяльності і державної зради у судовій системі, вважаємо, що всі законодавчі новели мають бути спрямовані на захист інтересів держави Україна.
Незначні, але такі необхідні, зумовлені жорсткими умовами військового сьогодення законодавчі зміни матимуть тимчасовий характер та дадуть змогу нівелювати руйнівні наслідки як для системи, так і держави в цілому.
