Товариство оскаржило постанову Управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу у зв’язку з допущенням медичних працівників упродовж грудня 2018 – січня 2019 року до виконання трудових обов’язків без укладення трудових договорів (оформлених наказом) та без повідомлення до відповідного територіального органу фіскальної служби.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, зокрема, керувався тим, що надавати медичні послуги можуть або медичні працівники, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, або фізичні особи – підприємці, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та позов задовольнив, мотивуючи тим, що предметом цивільно-правових угод у цій справі є взяття працівниками зобов’язань щодо надання кваліфікованої консультативно-лікувальної допомоги. Відсутність ліцензії у виконавців за цивільно-правовими угодами не є автоматичною підставою кваліфікувати відносини між ними та медичним закладом як трудові й не може бути підставою для нарахування штрафних санкцій.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.
Суд зазначив, що медична допомога є професійною допомогою, таку допомогу повинні надавати особи, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України.
Як вид господарської діяльності медична практика підлягає ліцензуванню і може надаватися закладами охорони здоров’я та фізичними особами – підприємцями, які мають відповідну ліцензію.
Суд зауважив, що заклад охорони здоров’я, який має ліцензію на надання медичної допомоги, має оформлювати трудові відносини з професійно підготовленими медичними працівниками або укладати цивільно-правові угоди з фізичними особами – підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку на надання медичної допомоги.
При цьому чинним законодавством не передбачено можливості укладати закладу охорони здоров’я цивільно-правових угод на надання медичної допомоги з будь-якими фізичними особами.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство мало ліцензію на надання медичних послуг, тоді як лікарі, з якими укладалися цивільно-правові угоди, відповідної ліцензії не мали, як не мали і статусу фізичної особи – підприємця.
Отже, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що лікарі фактично були допущені до роботи без укладення трудового договору (в силу вимог Закону він обов’язковий), що є порушенням ч. 1 ст. 24 КЗпП України.
Постанова Верховного Суду від 8 грудня 2021 року у справі № 500/652/19 (адміністративне провадження № К/9901/36361/19).
