Вдова судді у відставці звернулася до суду через відмову обласного департаменту Пенсійного фонду в переведенні її на пенсію у зв’язку з втратою годувальника в розмірі 50 % щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Натомість їй було обчислено пенсію в розмірі 50 % від пенсії за віком на загальних підставах померлого годувальника згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (від 9 липня 2003 року № 1058-IV).
Отже, спір виник щодо бази для обчислення пенсії за втратою годувальника. Позивачка вважала, що до розрахунку слід брати розмір щомісячного довічного грошового забезпечення, а Пенсійний фонд – розмір пенсії за віком, яку мав би отримувати суддя.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказав, що відмова відповідача в призначенні пенсії у зв’язку з втратою годувальника в розмірі 50 % щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є правомірною.
Суд нагадав, що вже розглядав справи з подібними правовідносинами і дійшов висновку, що «виплата довічного грошового утримання нерозривно пов’язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв’язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім’ї судді».
Водночас Верховний Суд звернув увагу на те, що раніше висловлювався щодо права утриманців судді, який перебував у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання, на призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» (від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ) у розмірі 70 % від заробітної плати судді.
З огляду на це Суд дійшов висновку, що ч. 1 ст. 37 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв’язку із втратою годувальника – судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» (№ 3723-ХІІ), визначається на вибір заявника, який звернувся за призначенням пенсії у зв’язку із втратою годувальника в розмірі:
70 % від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» (№ 3723-XII), або
50 % від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-IV).
Вибір заявника (там, де він є) стає вирішальним і тоді, коли йдеться про обчислення розміру пенсії. Однак цей вибір є ілюзорним, коли особа не обізнана про свої права та альтернативи.
Отже, саме Пенсійний фонд та його органи, які повинні застосовувати законодавство з урахуванням висновків Верховного Суду, мають забезпечити умови, за яких особа буде обізнана з умовами призначення різних пенсій і зможе робити усвідомлений вибір.
У контексті обставин справи, що розглядається, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили, чи мав суддя у відставці право на пенсію за віком на підставі Закону України «Про державну службу», а також не з’ясували, чи виконав відповідач обов’язок щодо ознайомлення позивачки з призначенням різних пенсій.
Постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 440/7341/20 (адміністративне провадження № К/9901/18184/21).
