Дачно-будівельний кооператив «Трудовий відпочинок» та громадянин звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати протиправними й скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки біля моря в Одесі, видані Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради компаніям-забудовникам, які є третіми особами у справі.
Позивачі зазначили, що спірні містобудівні умови та обмеження порушують екологічні права територіальної громади м. Одеси і членів дачно-будівельного кооперативу, що проживають у безпосередній близькості із земельною ділянкою (біля підніжжя схилу), на якій проводяться роботи з будівництва дев’ятиповерхового апартамент-комплексу «Ля мер». Земельна ділянка під будівництво розташована в прибережно-захисній зоні (пляжній зоні – менше 100 м від урізу води), що може призвести до погіршення екологічної ситуації та забруднення Чорного моря.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у цій справі, дійшовши висновку, що цей спір у справі не є публічно-правовим, оскільки спрямований на захист майнових прав, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає помилковими та передчасними висновки судів попередніх інстанцій, оскільки правовідносини, що склалися між учасниками цієї справи, стосуються захисту екологічних прав та наявністю у позивачів саме екологічного, а не майнового інтересу.
Суд указав, що цьому публічно-правовому спору притаманні всі критерії адміністративної юрисдикції:
– присутність у спірних публічно-правових відносинах суб’єкта владних повноважень (у цій справі – Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради);
– спірні відносини мають саме адміністративно-правову природу (у цій справі існують відносини з приводу видачі містобудівних умов та обмежень, які є саме адміністративно-правовими відносинами);
– суб’єкт владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснює адміністративні повноваження (відповідач ухвалив адміністративний акт – акт індивідуальної дії);
– спірні публічно-правові відносини регулюються нормами адміністративного права, зокрема Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про архітектурну діяльність»;
– спірні публічно-правові відносини виникли у сфері публічного адміністрування (відповідач здійснює адміністративні повноваження з приводу видачі містобудівних умов та обмежень).
Колегія суддів погоджується з доводами позивача щодо наявності в нього екологічного інтересу у цій справі та необхідністю захисту саме екологічних прав при оскарженні спірних містобудівних умов та обмежень.
З аналізу норм Конституції України (ст. 50, ч. 7 ст. 41, ст. 66), Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 10), а також Орхуської конвенції (ратифікованої Законом України від 6 липня 1999 року № 832-ХІV) випливає, що право на судовий захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно – через об’єднання громадян (громадськість).
Верховний Суд зазначив, що у цій справі немає спору про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування у сфері містобудівної діяльності на предмет їх відповідності вимогам законодавства.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачі у цій справі мають право на звернення до адміністративного суду в порядку, передбаченому КАС України, із позовом про скасування спірних містобудівних умов та обмежень, оскільки звернулися за захистом своїх екологічних прав та інтересів і такий захист перебуває у сфері контролю саме адміністративних судів.
Постанова Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 420/2719/20 (адміністративне провадження № К/9901/27778/21).
