Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні касаційної скарги захисника засудженого на ухвалу апеляційного суду, якою залишено без змін вирок місцевого суду про засудження особи за закінчений замах на грабіж, поєднаний із проникненням у житло (ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України), та замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків (ст. 348 КК України).
Захисник вважав, що апеляційний суд, зокрема, не встановив дійсну спрямованість умислу дій особи, внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Як зазначено в постанові ККС ВС, апеляційний суд обґрунтував свій висновок про безпідставність доводів апеляційної скарги захисника щодо відсутності в чоловіка умислу на позбавлення життя працівника правоохоронного органу та необхідність у зв’язку з цим кваліфікувати його дії за ч. 3 ст. 345 КК України (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків).
Так, під час судового провадження було встановлено, що потерпілий і свідок є працівниками міжрайонного відділу управління поліції охорони, які перебували при виконанні службових обов’язків. За повідомленням чергового вони виїхали на об’єкт, на який прибули на службовому автомобілі, та були одягнені в формений одяг. Під час переслідування особи й тоді, коли вона зупинилася, правоохоронці повідомляли її, що є працівниками поліції. Тобто обвинувачений мав можливість і міг ідентифікувати вказаних осіб як працівників поліції.
Вирішуючи питання про наявність умислу в обвинуваченого на вбивство поліцейського, колегія суддів погодилася з висновком місцевого суду, що сукупність усіх обставин вчиненого діяння, спосіб вчинення злочину та його знаряддя (нанесення удару ножем у ділянку життєво важливих органів, намагання нанести удар ножем повторно, а також динамічність його дій, агресивна поведінка під час вчинення злочину, локалізація та ступінь тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, які є тяжкими за ознаками небезпеки для життя) у цьому випадку дають підстави зробити висновок про спрямованість умислу особи саме на умисне вбивство поліцейського, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від її волі.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що про спрямованість умислу обвинуваченого на позбавлення життя працівника правоохоронного органу свідчить той факт, що він, маючи обґрунтовану можливість усвідомити, що поліцейський виконує службові обов’язки та перебуває у бронежилеті, наніс удар ножем саме в його незахищену частину тіла – в ділянку життєво важливих органів і одразу намагався нанести ще один удар ножем, але був зупинений іншим правоохоронцем.
Постанова ККС ВС у справі № 740/1193/20 (провадження № 51-6061км20).
