Апеляційний суд скасував ухвалу місцевого суду про залишення скарги фізичної особи – підприємця (боржника) на дії державного виконавця без задоволення й закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Заінтересовані особи (стягувачі) просили апеляційний суд ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат на правову допомогу та стягнути із заявника на свою користь відповідні витрати.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні заяв, посилаючись на те, що відповідно до вимог ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги. Проте у цій справі провадження за скаргою було закрито і суд не ухвалював рішення про відмову в задоволенні скарги, тому немає правових підстав для покладення судових витрат на заявника.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу на розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Частинами 1 та 2 ст. 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відмовляючи в задоволенні заяв про стягнення судових витрат, апеляційний суд не вирішив питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачене ч. 5 ст. 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Апеляційний суд керувався положенням ст. 452 ЦПК України, проте ця спеціальна норма процесуального права стосується інших правових наслідків, а саме розгляду скарги на дії державного виконавця по суті.
У справі, яка переглядалася, апеляційний суд закрив провадження з підстав порушення правил юрисдикції.
Отже, застосуванню підлягали загальні положення цивільного процесуального законодавства, а саме ст. 142 ЦПК України, у тому числі й щодо провадження за скаргами на дії, рішення виконавця.
Верховний Суд уважає, що апеляційний суд неналежним чином дослідив зазначене вище, не врахував вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і справедливі судові процедури та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для покладення судових витрат на позивача, оскільки процесуальний закон передбачає можливість компенсації судових витрат у разі закриття провадження у справі.
Постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 308/9100/19-ц (провадження № 61-6095св20).
