Позивач просив суд визнати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, оскільки банк, що перебуває у процедурі ліквідації, продав на прилюдних торгах відповідні права фізичній особі, не наділеній правами надавати фінансові послуги.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову. Суди зазначили, що укладений між банком і фізичною особою договір відступлення права вимоги не є договором факторингу, а тому відповідач мав право, як фізична особа, брати участь в електронних торгах із продажу права вимоги за кредитним договором.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив рішення попередніх судів без змін, навівши таке обґрунтування.
За загальним правилом, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов’язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб’єкт, а саме кредитор – банк або інша фінансова установа.
Водночас процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
При ліквідації банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов’язань банку.
Згідно з п. 1.2 оспорюваного договору про відступлення права вимоги сторони визначили, що жодне з його положень, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.
Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов’язання на конкурсних засадах будь-яким суб’єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.
При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України банківської ліцензії банку, а також наслідки початку процедури його ліквідації, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги цим банком законодавством не визначені.
Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти ФГВФО, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.
Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції стосовно боржника, за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов’язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.
Доводи позивача про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати ВС у справах № 909/968/16, № 465/646/11, № 638/22396/14-ц, є необґрунтованими, оскільки у справі, що переглядається, спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами.
Постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 (провадження № 61-6649св20).
