Про використання електронних доказів у господарському процесі, актуальну практику Верховного Суду та нові виклики, пов’язані з цифровізацією правосуддя, розповів суддя Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич під час вебінару, організованого в межах співпраці з Європейським інститутом права (European Law Institute). У заході взяли участь члени Європейського інституту права, представники правничої спільноти, зокрема члени Асоціації правників України, а також студенти юридичних закладів вищої освіти.
На початку виступу суддя окреслив загальні підходи до розуміння електронних доказів у господарському судочинстві, звернувшись до положень ГПК України та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Він звернув увагу на те, відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі, що зберігається на різних цифрових носіях, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі «Інтернет»). За словами Віталія Уркевича, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», водночас законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Також учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Говорячи про принцип недискримінації електронних доказів, спікер навів норми Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», якими визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена тільки через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Аналізуючи практику ВС, Віталій Уркевич звернув увагу на підхід суду до оцінки електронного листування як доказу. За його словами, ВС виходить із того, що сама по собі електронна форма існування інформації не може бути підставою для відмови у прийнятті такого доказу. Такий підхід простежується у практиці суду, зокрема в постановах КГС ВС у справах № 914/12505/17, № 910/1162/19 та № 923/1379/20.
«Це вже наша повсякденна реальність. Значна частина ділової комунікації відбувається саме через електронні засоби зв’язку, тому не можна стверджувати, що електронним листуванням не забезпечується передача документів чи інформації», – зазначив він.
Окремо спікер розповів про скановані документи, електронний підпис та їх значення в договірних відносинах. Так, надсилання сканованого документа електронною поштою саме по собі не означає укладення правочину в електронній формі. Відповідні підходи Верховного Суду відображені, зокрема, у справах № 905/902/20 та № 914/1003/21. Водночас у виступі йшлося і про використання листування в месенджерах як доказу в господарських спорах. ВС визнає допустимими доказами переписку сторін у цифрових сервісах, якщо вона підтверджує фактичні обставини виконання договору або інші юридично значущі дії сторін. Як приклади доповідач навів справи № 753/10840/19, № 442/3516/20, № 570/1369/17 та № 905/2319/17.
«Поняття електронного документа і електронного доказу не є тотожними. Електронний документ – це лише один із видів електронних доказів, адже доказом може бути будь-яка інформація в цифровій формі, яка має значення для справи», – пояснив суддя.
Говорячи про міжнародні стандарти, спікер звернувся до Керівництва «Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі», ухваленого Комітетом міністрів Ради Європи 30 січня 2019 року, у якому закріплено принцип недискримінації електронних доказів та презумпцію їх достовірності. За його словами, ці підходи вже активно застосовуються у практиці Верховного Суду.
Наприкінці виступу суддя зупинився на питанні використання технологій штучного інтелекту в юридичній практиці та судовому процесі. Як приклад він навів постанову КГС ВС від 8 липня 2025 року у справі № 925/496/24, у якій сторона намагалася використати відповіді генеративних систем штучного інтелекту для тлумачення умов договору. ВС підтримав позицію судів попередніх інстанцій, наголосивши, що такі матеріали можуть мати лише допоміжний характер і не здатні підміняти судову оцінку доказів.
«До використання технологій штучного інтелекту в судочинстві необхідно ставитися дуже обережно», – застеріг доповідач, зауваживши, що технології ШІ можуть бути корисними для пошуку інформації, однак не є джерелом достовірної і науково доведеної інформації, на яку має спиратися суд.
Також суддя звернув увагу на розвиток цифрових інструментів ВС, які забезпечують доступ до судової практики та сприяють її систематизації. Йшлося, зокрема, про Базу правових позицій Верховного Суду, аналітичні огляди судової практики ВС, сервіс Supreme LAB, а також офіційні інформаційні ресурси ВС в соціальних мережах і месенджерах.
«Сьогодні доступ до правових позицій Верховного Суду значно спростився. Багато матеріалів можна знайти безпосередньо на сайті Верховного Суду. Це результат активної цифровізації, яка відбувається останніми роками», – зазначив Віталій Уркевич.
Детальніше – у презентації: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Elektronni_dokazy.pdf.
