Пропонуємо до вашої уваги черговий огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду – за січень 2026 року, в якому відображено важливі правові позиції з кримінального та кримінального процесуального права: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/ogliady/Oglyad_KKS_01_2026.pdf.
У сфері кримінального права акцентовано, що:
– державна зрада не передбачає обов’язкової ознаки діяння у виді передання інформації з обмеженим доступом. У зв’язку з цим наявність чи відсутність у відкритих джерелах відомостей, які обвинувачений передавав представникам держави-агресора, не має вирішального значення для кваліфікації його дій, оскільки такі його діяння були спрямовані на надання допомоги представникам рф у проведенні підривної діяльності проти України, що могло завдати шкоди обороноздатності та державній безпеці України. Відсутність у вироку суду окремого твердження щодо переданої інформації як такої, що завдала «шкоду інтересам та національній безпеці України», не впливає на правильність правової кваліфікації дій особи за ст. 111 КК України;
– правильне встановлення належності місцевості, на якій здійснено незаконну порубку лісу, до території природно-заповідного фонду безпосередньо впливає на визначення розміру заподіяної шкоди і кваліфікацію діянь особи за ст. 246 КК України.
У сфері кримінального процесуального права зазначено, що:
– виконання стороною обвинувачення після завершення досудового розслідування проступку (дізнання) правил, передбачених ст. 290 КПК України, які, серед інших, забезпечують реалізацію права на захист від обвинувачення у вчиненні злочину, а не тих, що встановлені з цією метою в ч. 5 ст. 301 КПК України за обвинуваченням у скоєнні найменш суспільно небезпечного кримінального правопорушення – проступку, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки забезпечує належне ознайомлення сторони захисту з матеріалами дізнання, що становить дієве підґрунтя до належної реалізації права на захист від висунутого обвинувачення;
– у ч. 4 ст. 234 КПК України визначено, що клопотання про обшук розглядається за участю слідчого або прокурора і в такому разі вимагає здійснення обов’язкового фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час його розгляду слідчим суддею. Винесення за таких обставин ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання тягне за собою відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК України визнання доказів, що були отримані під час виконання такої ухвали, недопустимими.
В огляді висвітлено також інші, не менш актуальні правові позиції.
