Колегія суддів, частково задовольняючи апеляційні вимоги відповідачки, погодилася з доводами її представниці про те, що позивач зловживає своїми процесуальними обов’язками для затягування розгляду іншої справи.
Суду відомо, що між сторонами існує спір щодо користування земельною ділянкою.
Торік у червні позивач звернувся до місцевого суду із зустрічними позовними вимогами до відповідачки про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та визнання права власності на спадкове майно.
У серпні цього ж року позивач подав до суду заяву про залишення цього позову без розгляду, яку суд першої інстанції своєю ухвалою задоволив.
У свою чергу, представниця відповідачки подала до суду заяву, в якій просила ухвалити додаткове рішення в справі за цим і стягнути з позивача на користь відповідачки понесені витрати, пов’язані із наданням професійної правничої допомоги адвоката, мотивуючи тим, що ці витрати були спричинені діями позивача та спрямовані на затягування іншого судового процесу, і при постановленні ухвали про залишення позову без розгляду суд не вирішив це питання.
Місцевий суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви.
Вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, представниця відповідачки оскаржила її до Рівненського апеляційного суду, просила скасувати й постановити нову ухвалу, якою стягнути з позивача на користь її довірительки витрати на правничу допомогу.
Колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги за наступних підстав.
Частинами 1 та 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України (далі у тексті — ЦПК України) передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних із розглядом справи. До витрат, пов’язаних із розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що саме по собі звернення з позовом до суду та подання заяви про залишення позову без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених ним судових витрат відповідачеві потрібно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та в чому були його дії умисними та чим це підтверджується.
За приписами частини 5 статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду, відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з частиною 9 статті 141 цього Кодексу, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково, незалежно від результатів вирішення спору.
Аналіз наведених положень приводить до висновку, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов’язаних із розглядом справи, з’ясуванню підлягають обставини, які саме необґрунтовані дії позивача були здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, чи зловживав своїми правами.
Апеляційний суд з’ясував, що після подачі зустрічного позову за заявою позивача про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та визнання права власності на спадкове майно, ухвалою місцевого суду було зупинено провадження в цивільній справі за первісним позовом про усунення перешкод в користуванні майном та визнання права власності до набрання законної сили рішення рішенням у справі за позовом позивача до відповідачки про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та визнання права власності на спадкове майно.
Колегія суддів погодилася з доводами представниці відповідачки про те, що позов поданий позивачем до її довірительки для затягування розгляду справи про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, оскільки поданий позов не містить обґрунтувань про те, з яких підстав заявлені вимоги.
Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 було зазначено, що «З системного тлумачення положень частин 5 та 6 статті 142, частини 9 статті 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов’язаних з розглядом справи, відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами».
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сторона позивача подала до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та залишення заяви представниці відповідачки про ухвалення додаткового рішення без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2002 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у пункті 21 додаткової постанови зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, категорії спору, статусу обох сторін у спірних правовідносинах, обсягу фактично наданих відповідачці послуг з правової допомоги та заперечень сторони відповідача в контексті положень частини 5 статті 137 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, стягнення судових витрат, понесених відповідачкою у вказаній справі є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокаткою робіт в її інтересах, а також часом, витраченим на їх виконання, а тому не відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та справедливості отриманих коштів.
Враховуючи це, колегія суддів дійшла до висновку про часткову обґрунтованість заяви про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації судових витрат відповідачки у цій цивільній справі та наявність правових підстав для його часткового задоволення.
Суд апеляційної інстанції скасував оскаржену ухвалу місцевого суду.
Заяву представниці відповідачки про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у справі за позовом ініціатора спору про скасування рішення про державну реєстрацію речового права та визнання права власності на спадкове майно задовольнив частково й стягнув із позивача на користь відповідачки витрати на правничу допомогу, що відповідають дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести відповідачка у цій справі.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у справі № 562/2077/25 (провадження № 22-ц/4815/1456/25).
